Мiла Морес - Магія без пам'яті , Мiла Морес

Перші студенти почали виходити, на них одразу ж накинулися з питаннями.

- Він звір сьогодні! – каже однокурсник про викладача.

- Ти що не склав?

- Склав, на трійку, але важко. Запитаннями завалили, ще й каверзні такі. Той, що в центрі сидить, Хот, здається, прискіпливий такий, до кожного слова чіпляється.

- А Ноті що?

- Списати не дає, хоче точних відповідей, магію в аудиторії заблокував.

- Охрініти. А Маріса здала?

- Так, вона все навзубок вивчила, цей Коплан відразу її похвалив і сказав, що вона має всі шанси високо піднятися. І Хот до неї не чіплявся після цього.

Я з цікавістю слухаю, і самій трішки страшно, бо нікого з комісії я не знаю. Не хочеться ганьбити свого чоловіка, треба щось розумне говорити. Сподівалася, що він мені підказуватиме, адже ніхто не знає, що він говорить зі мною подумки, але магія там заблокована. Мда…

Ось уже передекзаменаційний переляк передався і мені, а наближається час, коли доведеться заходити та тягнути білет.

- Лаурі, - Кес підійшла з усмішкою, - у тебе така класна сумка. Це теж "Алітно"?

- Так, - переводжу на неї погляд, вдаю, що вірю в її щирий інтерес.

- І джинси такі круті на тобі, сидять ідеально.

- Кес, ти даремно підлизуєшся, - я відповіла різко і досить голосно. Мене почула вся група. – Я ніяк не можу вплинути на перебіг іспиту, тож не старайся.

- Ну що ти, Лаурі… - вона спробувала згладити ситуацію.

- Я тут нічого не вирішую. Сама складатиму іспит, як усі. Комісія тут для того, щоб упевнитися, що всі отримають заслужені бали.

Шепіт за спиною не припинявся доти, доки я стояла в коридорі, чекаючи, коли моє прізвище скаже Маріса, що виглянула з кабінету. Я чекала на цей момент з особливим передчуттям. Тепер я ношу прізвище Нотрил. Магічний священик виправив у всіх чинних документах мої дані, що дуже зручно, ніякої тяганини для мене та мого чоловіка.

І ось він, ще один важливий момент у житті, який треба запам'ятати.

- Нотрил! - Крикнула Маріса, відчинивши в черговий раз двері.

Я пішла за нею, відчуваючи і страх, і гостре бажання якнайшвидше побачити свого чоловіка. Його обличчя було першим, що я вловила в аудиторії, сама від цього засяяла, але швидко змахнула посмішку, адже ситуація невідповідна. Далі була стандартна процедура. Я витягла білет і сіла за парту для підготовки. Тим часом викликали відповідати Рокса. Я готувала відповіді на свої запитання, а іноді прислухалася до голосу свого колишнього хлопця. Його часто переривали, ставлячи запитання, з тієї ж теми чи суміжної, причому питав здебільшого не мій чоловік, чого я могла б очікувати, а ректор і містер Хот. Вони засипали Рокса запитаннями, до відповідей чіплялися, в результаті він почав нервово смикатися, в голосі зникла впевненість, плечі опустилися.

- Досить, - почула холодний тон чоловіка, - шістдесят балів з натяжкою, завдяки старанням містера Хота тебе підтягнути.

- Я думаю, варто відправити на перездачу, - сказав Ендрю Хот.

- Шістдесят балів, ми йому можемо подарувати, – додав ректор.

- Згоден, - вставив третій із комісії.

- Підходить? – мій чоловік ставить запитання Роксу.

- Так, - відповідь була тихою.

- Забирай, - Елім розмашисто розписався в заліковці Рокса, а потім додав ніби в порожнечу: - Його природа і так обділила, не додаватимемо хлопцю ще страждань.

Я придушила смішок, точно знаючи, що мав на увазі мій чоловік, він в цей же момент глянув на мене з непроникним виразом обличчя, тільки навколо очей заіскрилися складочки, які з'являються там, коли він сміється.

Підійшла й моя черга відповідати. Я взяла листок, на якому накидала план відповіді, присіла на стілець навпроти членів комісії. Ховаю пальці на колінах, щоб не видати, як вони тремтять. У цей момент в аудиторії не залишилося нікого зі студентів, окрім Маріси.

- Будьте ласкаві, міс Іжевскі, зробіть для всіх чаю. Перервемося на півгодини, попередьте студентів.

Я трохи здивувалася, теж на мить привстала, тут же піднялися члени комісії.

- Це моя дружина – Лауріна, - Елім представив мене присутнім, коли за Марісою зачинилися двері.

- Радий нарешті познайомитися, - містер Хот дружелюбно простяг мені руку.

- Це друг нашої сім'ї - Енді, - Елім додає роз'яснення подумки, отже, свою магію не заблокував. - Дейрус Коплан – брат Еніри. А ректор – добрий друг Енді, тож не хвилюйся, радість моя, присядь, побалакаємо.

Я сіла, трохи посміхнулася, почуваюся незручно, але мій чоловік гладить мою руку, тим часом між чоловіками почалася розмова.

- Лауріно, ви поки що відповідайте на ваші запитання, ми слухаємо, - каже ректор.

Я подивилася на чоловіка, він кивнув, і я почала свою промову, переводячи погляд із одного на іншого.

- Есма буде рада познайомитися з Лаурі, - каже містер Хот, показуючи мені, що я можу продовжувати.