Франко І. Я. - З вершин і низин, Франко І. Я.

през моєго рот

Голосить: всі, що панщину робили,

Віднині вільні. Панщина є tot, 61

Сам цісар той дарунок учинили!

Панам з ціс[арських] кас за то прийде заплата!

А хлоп щоб dankbar 62 був і лапав атентата».

 

12

Народ мовчить, глядить на батька мого,

Що на лині мінивсь і зуби стис.

«O, Sapperment! 63 - враз вирвалось у нього.-

Так от який над нами шнур завис!

Недаром цар вербує слуг так много.-

Знать, в сорок шестім нас не всіх загриз.

А чи не каже він хлопам у тім патенті,

Щоб знов несли ножі й ціпи панам в презенті?»

 

13

«Herr Schlachzitz,- гордо відповів комісар,-

Не ображай цісарський Majestät! 64

Добра лишень для всіх бажає цісар,

Про ціп і ніж ist hier ja keine Red!

Und Revoltanten, Herr,- ich sag nur dies, Herr,-

Es ist vorbei mit ihnen, ist zu spät!

Der Bauer ist für uns! 65 Як вовк ввірвесь до хати,

Найдуться вірні пси, щоб вух йому нам’яти!»

 

14

«О, вірні пси - тих, певно, не хибне,-

Тих, psia krew, panie, аж замного нині!

Не тільки вовка, але і мене

Готові з’їсти в найближчій хвилині!

Та се й не пси, най тільки пан зирне,-

Але скажені пажерливі свині!

Пес пана не куса! Ану, ти, біс лабатий,

Стрібуй-но моїм псам свій патент прочитати!

 

15

«Гей, гайдуки, до псарні сього пана,-

Най псам також про волю прочитає!»

«Herr Schlachzitz, то образа неслиханна!» -

Пищить комісар. Батько не пита.

Вся злість, що накипіла в нім відрана,

На бідного урядника зліта.

Два кріпкі гайдуки під руки го спіймали

І з глупим реготом до псарні з ним помчали.

 

16

У батька псів було, мабуть, зо сто

Усяких родів, величі і масті,

Домашні й польовні. Стояло то

В високій огорожі, а почасти

На ланцюгах. Не дай г[осподь], щоб хто,

Окрім псаря, посмів туди попасти!

В тій огорожі їх, мов мурашок, роїлось,

Все вічно дзявкало, скиглило, вило й злилось.

 

17

Комісар зразу, знать, не розумів,

Небезпеченства дивної афери,

До гайдуків щось мимрив, бубонів.

Немов ягня до смочої печери,

Його тягли. А батько до хлопів

Зблизивсь. «А що ви стали так, бургери?

Вже вольні? Козаки, замкніть там браму швидше

Кладіть їх зарядом! Різок сюди, патиччя!»

 

18

В тій хвилі з псарні крик роздавсь страшний.

Що приглушив собак виття скажене:

«Рятуйте, люди!» - І мов в день літній

З навислих хмар грім гряне і прожене

Глуху тишу, і дощ за ним рясний

Поллєсь на поле, спрагою зв’ялене,-

Так дрогнули на крик селяни й заревіли:

«Комісар серед псів! Комісара пси з’їли!»

 

19

І наче повінь, розірвавши гать,

По чистім полю котить дикі вали,

Так кинувсь люд комісара спасать.

Під напором ворота затріщали

«Ламай паркан!» - безпам’ятні кричать.

А на комісарі вже пси порвали

Штани й литки; лиш те й вгледіли очі люду,

Бо верхню тіла часть запхав він в песю буду.

 

20

Та не до сміху видався той вид

Хлопам; вид крові роз’ярив їх нерви.

«Бий клятих псів! Вали колом! Досить

Нажерлись праці наших рук ті стерви».

Пекельний галас, дзеньк і стон; скиглить

Псів стадо, йдуть удари без перерви.

За п’ять, за шість хвилин сповнилась месть народу,

І кров’ю псів була окроплена свобода.

 

21

Між тим комісар виліз і відсапав

І крикнув: «Пана під арешт беріть!»

Отець стояв, як стовп; він вже полапав,

Яку дурницю стрілив був вперід.

З кривавими литками вже чалапав

Комісар ’д ньому й люд за ним услід.

«В’яжіть його!» Отець без опору піддався.

Бо гіршої біди від лютих товп боявся.

 

22

Дармий був плач, заклинання дармі

Моєї мами; комісарські рани

Були сильніші свідки, хоч німі.

На довгім шнурі, перучи бичами,

Хлопи пігнали батька. У тюрмі

Брудній, поміж злодіями й жидами

Два тижні продержав його комісар з месті,

Потім per Schub 66 вночі велів домів відвести.

 

От скільки я традицій політичних

Із дому виніс - невеликий скарб.

Дитячий вік мій плив без поетичних

Пригод, та все ж і без понурих фарб.

З дітьми сільськими я в іграх уличних

Помалу бігав: часто на свій карб

У кухні мама їх гостила потай тата,

Котрий все воркотів: «Різунські гаденята!»

 

Замість усіх цих строф І. Франко подав у друкованому тексті нові (6-8-у), яких в автографі нема. Дальший текст автографа відповідає надрукованому текстові аж до кінця другого розділу, а після цього в рукописі (с. 35) йдуть такі невикористані строфи:

 

41

Та що, на те, мабуть, сю правду я

Пізнав, щоб зараз з неї наругатись!

Прийшла весна, збудилась кров моя,

І враз роботи я почав лякатись.

Проклята страсть, немов з-під пня змія,

Чимраз живіше стала прориватись.

Я трохи ще боровсь, но се було даремно,-

Я чув, як мулить щось внутрі, стається темно.

 

42

Неначе звір голодний, некормлений

З розкішним риком кидаєсь на жир,

Так я нараз, безпам’ятний, скажений,

Подався в розкошів змислових вир.

Парний, мов вітер, пилом насичений,

Затьмить, закриє небо вдаль і вшир,

Так страсть заволокла весь світ передо мною,

Змела до праці хіть, немов сміття мітлою.

 

43

Ще, може б, я не швидко був подався,

Коли б не