П'єр Паоло Пазоліні - Нафта

той час надзвичайно спокійний і трохи насмішкуватий. Того самого ранку, недарма сподіваючись на те, що добрі результати не забаряться, він наказав відділу друку партії, переглянувши всі номери тижневика «Буржуа», надруковані від 1 січня 1976-го й пізніше, відзначити всі схвальні примітки та статті про ЕНІ, а також усі рекламні оголошення ЕНІ та «Монтедісон», які з’явилися на його сторінках. Із не менш чесним виглядом стояв поруч з ним ще один дрібний діяч партії — Евдженіо Педжіо. Йому теж ЕНІ була небайдужа. Як члену економічної комісії об’єднання комуністів Флоренції, йому було доручено слідкувати й доповідати про «нерухомісні» справи ЕНІ в районі Прато. А надто про купівлю земельної ділянки площею десять гектарів, яку здійснила ЕНІ, й подальший продаж іншої ділянки, на якій наразі здіймалася ткацька фабрика, що була частиною групи ЕНІ. Тим часом до гурту комуністів, потискаючи руки товаришам та колегам{55}, підійшов Де Мартіно. Попри своє закрижаніле серце, професор Валетті добре знав, що ховалося за такою сердечністю. Під час нещодавніх партійних зборів Де Мартіно висловився проти того, щоб уряд прийняв запит доктора Чефіса. За словами Де Мартіно, принаймні таке було враження, «Монтедісон» мали добровільно відмовитись від того, щоб лізти у хімічну промисловість, цілком залишивши цю галузь для ЕНІ та інших «активних у цій сфері» підприємств. До речі, саме тими днями такий собі інженер Ніно Ровеллі, який працює у групі «Італійська Компанія Полімерів», влив «значну» грошову допомогу в агітацію перед партійним з’їздом за партійну течію депутата Де Мартіно у Кампаньї.

Професору Валетті, — й у цьому ми безпосередньо зацікавлені, — усе це було чудово відомо, адже він добре знав, що Альберто Ґранді, який нещодавно перейшов з ЕНІ у «Монтедісон», націлився на те, щоб доктор Чефіс віддав йому посаду виконавчого директора компанії «Монтедісон». Це відкривало для Карло нові можливості у просуванні виконавчою гілкою ЕНІ: тим паче, що він напевно знав, що у серці доктора Чефіса й надалі панувала ЕНІ, а не «Монтедісон».

Доктор Чефіс, якого, звісно, на святкуванні не було, щонайбільше міг би навести кілька епізодів, з життя Задіґа чи Кандіда[264].

ххххх (рядки грецькою, що описують військову ходу в «Іліаді» чи латиною з «Енеїди»)

Навколо Ла Мальфа{56} теж зібрався гурт, утім, він був численніший, та й товариство з вибраних осіб.

Поруч з Ла Мальфа стояв професор Тиціано Федеріґі, член партійного об’єднання, мав посаду в «Монтедісон», нещодавно передав Ла Мальфа розлогу таємну доповідь про проблеми, які існують усередині Компанії («Монтедісон»). Одначе Ла Мальфа цілком поринув у теревені з депутатом Франческо Кампанья про марш берсальєрів під час параду: власне, це саме цьому чоловікові Ла Мальфа збирався доручити, щоб той попросив у Жана Луї Лемана грошової допомоги від «Мобіл Ойл Італьяна» для передвиборної кампанії Республіканської партії Італії. Надії на це були неабиякі й зовсім небезпідставні. Могло трапитись і таке, що Ла Мальфа дасть «Мобіл Ойл» такі самі гарантії, які у свою чергу Феррі дав «Шел»: Феррі й справді того-таки пекучого ранку 2 липня запевнив Нормана Бейна, який за наказом «материнської компанії» дізнавався про урядову політику щодо нафтових компаній після того, як вступить у силу податок на додану вартість, що уряд не має наміру вішати на нафтові компанії будь-яке збільшення податків. (А ондечки й сам депутат Феррі, бліде та змучене обличчя якого виблискує від поту.)

Майже поруч із трошки «спорідненою зі своїм електоратом» парочкою, тримаючи в руці склянку віскі (хоча й непитущий), стояв білявий депутат Маріо Дзаґарі{57}. Він якраз нещодавно заснував нову агенцію друку, яка називається «Соціалістична Агенція» й розташована на вулиці Колонна Антоніна, а очолив її Джорджіо Нарді, довірена особа Дзаґарі. Цю агенцію було засновано завдяки грошовій допомозі, яку цього разу надав бренд «Ессо»[265] в Італії.

А ось інженер Ренато Ломбарді (представник «Конфіндустрії»[266]) безпосередньо мав бесіду з доктором Алессандро Алессандрі із мережі супермаркетів «Станда». Парочка товаришувала ще «зі шкільних часів». Інженер Ренато Ломбарді «зсередини знав таємниці» Ватикану, а ось пан Алессандрі знав про них від родини Аньєллі[267]. І Ломбарді дійсно розповідав другові дещо про їхнього спільного товариша Вінченцо Каццаніґа, новини, про які ще ніхто не знав (3)[268]. Згадка про цього чоловіка — наразі високого посадовця в одній з компаній промислової групи «Монтедісон», — нового президента «Учід»[269], була найкращим доказом того, як високо його цінують серед вищого товариства Ватикану. «Учід» насправді була «витвором» Італійської Католицької Акції[270], яка об’єднувала вищих керівників промислових підприємств, які прилюдно сповідують католицьку віру.

Головним церковним радником «Учід» був кардинал Сирі; а церковним радником її римського представництва — Монсеньйор Казаролі, який очолював дипломатичне відомство Понтифікату.

Отож Каццаніґа мав якнайкращі можливості провадити свою діяльність, ще й користуючись підтримкою впливових людей з Ватикану. (Хочу нагадати читачеві, що за вікном досі 1972-й, тому Ватикан на той час міг забезпечили мало не непохитний авторитет.)

Натомість Алессандрі мав змогу розповісти Ломбарді, що Джанні Аньєллі досі цікавила «Станда» і те, які вона має проблеми, адже він мав намір купити цю мережу. Він був не проти зробити таку покупку, заплативши вартість компанії акціями «Монтедісон», які наразі мав на руках{58}.

Ось і Коттафаві, колишній очільник кабінету депутата Моро, якого нещодавно призначили новим послом Італії в Тегерані{59}. Він «надзвичайно вороже» налаштований проти про арабської політики, яку сповідує ЕНІ. Та ще й виявляється, що він пов’язаний з Аттіліо Монті та нафтовими інтересами БП[271].

А осьдечки поруч у лискучому двобортному костюмі, маючи у ньому природний та вишуканий вигляд, навіть попри спеку, стоїть доктор Боцціні, колишній перший посол у Дамаску, а наразі, за ініціативи сенатора Медічі, голова уряду. Він теж не є прибічником ЕНІ.

Тут-таки стоїть і Антоніо Де Боніс, посадовець із «Центру з італійсько-арабських зносин», якому доручено щотижня робити доповідь щодо міжнародних зв’язків ЕНІ. Він щойно повернувся з відрядження на Сицилію, куди їздив разом із сирійським дипломатом Хафезом Аль Джамалі.

Є серед них і такий собі Анджело Берті — один із керівників спільноти «Маріо Фані», політично-релігійної організації, створеної кілька років тому Луїджі Джеддою[272]. Саме цей пан Берті був уповноважений бути посередником між професором Луїджі Джеддою та промисловцем Аттіліо Монті, котрий починаючи з 1 вересня щомісяця перераховував Національному Громадянському Комітету 1 мільйон лір. (Я таки знову нагадаю читачеві, що зараз 1972 рік.)

Можливо, Карло підійшов до одного з вікон Вітальні