Руслан Баркалов - Письменник, Руслан Баркалов

Але смерть Юнти не поклала своєї жирної крапки у цій справі. Ще залишався Борис. І з ним ще мала відбутися довга і серйозна розмова. Його треба добре трясти, може якраз щось і розкаже.

Хто знає, що нового він може відкрити перед тим, як постане перед земним судом. Оскільки будучи адвокатом Роана і другом сім’ї, він знав багато чого такого, чого не знав навіть сам Роан. І це слід було дізнатися, перш ніж розпочати нове життя.

Роан прокинувся. Вони якраз під’їхали до готелю. Він розплатися з водієм і вийшов з машини. Нарешті він тут. Все було так як і кілька днів раніше, коли він покидав це затишне місто. Роан зітхнув. Він піднімався сходами і боявся лише одного – що запізнився.

Ніде ніяких ознак, що тут була Юнта не було видно. Ось вони – двері її номеру, котрий Ален попередньо написала йому в повідомлені півгодини тому, оскільки вони боялися, що менеджер можуть знову зламати.

Чоловік постукав. Кілька хвилин було тихо і дверей ніхто не відкривав. Роан почав нервувати. Що може означати ця тиша? Адже двадцять хвилин тому все було гаразд. Він постукав знову.

Нарешті, за дверима почувся якийсь шурхіт, через кілька секунд клацнув замок і двері відчинилися. На порозі стояла Ален. Вона була такою ж красивою як і тоді, коли він вперше її побачив і виглядала такою ж втомленою як і тоді, коли він з нею прощався в аеропорті. Так, вона його чекала. Це було зрозуміло без слів.

Вони якийсь час дивилися одне на одного. Потім Ален усміхнулася. Роан зробив крок і обняв її, міцно притиснувши до себе.