Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

гелікоптер на крижаному полі приблизно за п’ятдесят футів від будинку і вимкнув двигун. Він було вже розслабився, коли почув свист і побачив темний обрис, що мчав до них із туману.

— Вилазьте! — закричав він.

Усі вистрибнули з гелікоптера і тільки вибігли з-під гвинтів, коли потужний вибух струснув землю, збивши Лео з ніг і усипавши кригою.

Хитаючись, він підвівся і побачив, що найбільший у світі сніжок — брила снігу, криги і бруду розміром з гараж — зрівняв із землею «Белл-412».

— З тобою все гаразд? — до нього підбіг Джейсон, Пайпер поряд із ним. Обидва, здавалось, були цілі, окрім того, що їх укрило снігом і брудом.

— Атож, — Лео тремтів. — Здається, ми винні тій пані лісничій новий гелікоптер.

Пайпер вказала на південь.

— Битва там. — А потім вона насупилась. — Ні... вона всюди.

Пайпер мала рацію. Звуки битви лунали усією долиною. Через сніг і туман було важко сказати напевно, але здавалось, що бої відбувались навколо «Будинку Вовка».

Позаду них неясно вимальовувалась домівка мрії Джека Лондона — величезні руїни з червоного і сірого каменю та тесаних дерев’яних брусів. Лео уявив, як усе це виглядало до того, як згоріло, — поєднання рубленого будиночка і палацу, на кшталт чогось, що збудував би лісоруб-міліонер. Але в тумані, під дощем і снігом, місце справляло сумне і гнітюче враження. Лео майже не сумнівався, що воно прокляте.

— Джейсоне! — покликав дівочий голос.

Із туману з’явилася Талія, її парку обліпило снігом. У руці був лук, а сагайдак майже спорожнів. Вона кинулася до них, але зробила лише кілька кроків, перш ніж шестирукий огр — один із земленароджених — виник із хуртовини позаду зі здійнятими палицями в кожній руці.

— Обережно! — закричав Лео.

Вони ринули на допомогу, але Талія впоралась самотужки. Вона зробила сальто назад, наче гімнастка, вкладаючи стрілу в лук під час оберту, і приземлилась навприсідки. Срібна стріла встромилась прямісінько між очима огра, і він перетворився на купку глини.

Талія підвелась і підняла стрілу, але вістря відламалось.

— Остання. — Вона обурено дала глиняній купці копняка. — Дурнуватий огр.

— Чудовий постріл принаймні, — сказав Лео.

Талія, як завжди, його проігнорувала (це, без сумнівів, означало, що вона вважає його таким крутим, як і завжди). Вона обійняла Джейсона і кивнула Пайпер.

— Саме вчасно. Мої мисливиці утримують периметр навколо будинку, але нас можуть відтіснити будь- якої миті.

— Земленароджені? — запитав Джейсон.

— І вовки... посіпаки Лікаона. — Талія здула сніжинку з носа. — А ще грозові духи...

— Але ми віддали їх Еолу! — заперечила Пайпер.

— Який намагався нас убити, — нагадав їй Лео. — Можливо, він знову допомагає Геї.

— Не знаю, — сказала Талія. — Але чудовиська продовжують відроджуватися, і ми ледве встигаємо їх убивати. Ми легко захопили «Будинок Вовка»: наскочили зненацька на вартових і відправили їх прямо в Тартар. Але потім здійнялась ця химерна хуртовина. Чудовиська почали нападати хвиля за хвилею. Тепер ми оточені. Не знаю, хто або що очолює штурм, але думаю, вони це спланували. Це була пастка, щоб знищити будь-кого, хто спробує звільнити Геру.

— Де вона? — запитав Джейсон.

— Усередині, — відповіла Талія. — Ми намагались її звільнити, але не можемо з’ясувати, як зламати клітку. Залишилось лише кілька хвилин до заходу. Гера думає, що тоді відродиться Порфіріон. До того ж уночі чудовиська сильніші. Якщо ми не звільнимо Геру найближчим часом...

Їй не обов’язково було закінчувати думку.

Лео, Джейсон і Пайпер пішли за нею в зруйнований будинок.

Джейсон переступив через поріг і миттєво впав на коліна.

— Агов! — Лео його підхопив. — Не треба цього, старий. Що з тобою?

— Це місце... — Джейсон похитав головою. — Вибачте... раптом усе нахлинуло.

— Отже, ти був тут, — сказала Пайпер.

— Ми обидва були, — промовила Талія. Її обличчя стало похмурим, наче вона знову переживала чиюсь смерть. — Мама привезла нас сюди, коли Джейсон був малим. Вона залишила його тут. Сказала мені, що він помер. Він просто зник.

— Вона віддала мене вовкам, — пробурмотів Джейсон. — За вимогою Гери. Вона віддала мене Лупі.

— Цього я не знала. — Талія нахмурилася. — Хто така Лупа?

Вибух струснув будівлю. За порогом здійнялась блакитна грибоподібна хмара, з якої посипались сніг і град, наче від ядерного вибуху, але з виділенням холоду, а не тепла.

— Мабуть, не час для запитань, — припустив Лео. — Покажи нам богиню.

Щойно вони опинились усередині, Джейсон наче впізнав місце. Будинок мав форму велетенської літери U, і Джейсон провів їх між двома крилами до внутрішнього двору зі спорожнілим дзеркальним басейном. На дні басейну, як і описував Джейсон, два шпилі із каменю і кореневих завитків розкололи фундамент.

Один зі шпилів був значно більшим — тверда темна брила приблизно у двадцять футів заввишки, яка здалась Лео схожою на кам’яний похоронний мішок. За скупченням злитих завитків він розрізнив форму голови, широкі плечі, величезні груди і руки, наче якесь створіння по пояс погрузло в ґрунті. Ні, не погрузло — здіймалося.

Інший шпиль на протилежному кінці басейну був меншим і вільніше сплетеним. Кожний із завитків був товщиною з телефонний стовп, а простір між ними був настільки вузьким, що Лео сумнівався, що міг би встромити туди руку. Однак він бачив, що містилося всередині. У центрі клітки стояла тія Калліда.

Вона виглядала точнісінько так само, як він пам’ятав: темне волосся, вкрите шаллю, чорна сукня вдови, зморшкувате обличчя з палаючими моторошними очима.

Вона не сяяла і не випромінювала силу. Вона виглядала як звичайна смертна жінка, його стара добра психічнохвора нянька.

Лео зіскочив у басейн і наблизився до клітки.

— Хола[51], тія. Неприємності?

Вона схрестила руки на грудях і роздратовано зітхнула.

— Не витріщайся на мене, наче я одна з твоїх машин, Лео Вальдес. Витягни мене звідси!

Талія підійшла до нього і з неприязню подивилася на клітку — чи, може, вона дивилася на богиню?

— Ми спробували все, що тільки спадало на думку, Лео,