Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

іншого чогось потрібного в поживу, — всього-бо себе на промисла Божого віддав і палав старатливою до свого Господа любов'ю. Зайшов-бо в пустельну глибину, возвеселився духом і до улюбленого Христа звів очі свої та й заволав, кажучи: "Хай не бачать відтак очі мої добра світу цього і хай не всолодиться серце моє ані в чому іншому, тільки в Тобі, Надіє моя, Ти скеруй шлях мій і веди мене до угодника Свого Варлаама! Покажи мені прохальця спасіння мого, щоб навчив мене пустельного життя той, котрий навчив мене пізнати Тебе, Господи!"

Ходив відтак пустелею сам святий Йоасаф два роки, шукаючи Варлаама. Харчувався зіллям, яке там росло, і багато голоду терпів через бідність зілля, бо суха земля була в тій пустелі і мало чого росло. Численні ж витерпів од диявола напасті — нападав-бо на нього, то різними помислами розум його нітячи, то привиддями страшучи. Якось явився йому чорний і скреготав зубами, іншого разу мав меча в руці і кидався на нього, ніби хотів посікти його, ще іншого разу перетворювавсь у різних звірів, та змій, та гаспидів, але мужній і непереможний Христовий воїн усе те мечем молитви та зброєю хреста перемагав і проганяв.

Коли ж закінчувався другий рік, знайшов у Сенаридській пустелі одну печеру, а в ній інока, що у безмов'ї пробував, і від нього довідався, де Варлаам пробуває. Швидко йдучи вказаною йому стежкою, із радістю досяг Варлаамової печери та й став перед входом. Постукав і каже: "Благослови, отче, благослови!" Варлаам же, голоса почувши, вийшов із печери і духом пізнав Йоасафа, бо годі було його за зовнішнім виглядом пізнати: почорнів-бо від сонячного вару, обріс волоссям, і всохли його щоки, а очі глибоко всередину запалися. Став-бо старець на схід, подячну послав Богові молитву, після молитви обняли один одного люб'язно й поцілувалися святим цілуванням, і від радості теплими слізьми лиця свої омивали. Сіли побесідувати, і почав Варлаам слово, сказавши: "Добре прийшов ти, дитино улюблена, дитино Божа й насліднику Небесного Царства, — нехай подасть тобі Господь замість тимчасового вічне, замість тлінного нетлінне. Молю ж тебе, улюбленче, повідж мені, як сюди прийшов ти, що після мого відходу з тобою вчинилося і чи пізнав Бога батько твій? Чи, може, ще в її попередньому блуді пробуває? Блаженний-бо Йоасаф усе оповів по ряду, що після Варлаамового відходу було і що Господь посприяв учинити. Старець же, почувши те, вельми порадів і дивувався, та й сказав: "Слава Тобі, Христе Боже, що благоволив Ти сімені слова Свого, посіяного мною в душу раба Твого Йоасафа, щоб проросло і вийшло у плід сторичний!"

Настав вечір і, звично учинивши молитви, згадали про їжу. Поставив-бо Варлаам трапезу багагоцінну, наповнену духовної поживи, яка тілесного харчу небагато мала: тільки зілля було сире, неварене, і трохи фініків, та ще вода від джерела, котре там було. Укріпивши тіло такою трапезою, подякували Богові, що розкриває руку свою й насичує все живе доброзволенням. Відтак, нічні звершивши молитви, знову почали духовну бесіду і проздовж цілої ночі бесідували аж до часу утренього співання. Пробули ж Йоасаф із Варлаамом літа достатні, проходячи те дивне і рівноангельне життя. Відтак преподобний Варлаам наблизився до блаженної кончини своєї і закликав духовного сина свого Йоасафа, якого благовістям породив, і сказав йому: "Я, дитино, здавна бажав бачити тебе, перш аніж помру, і, коли молився про тебе, явився до мене Господь наш Ісус Христос і пообіцяв привести тебе до мене, і це вже Господь здійснив бажання моє: бачу, що ти відрікся світу і всього, що в світі, а приєднався до Христа. Тепер же, коли відходу мого настав час, ти ж бо покрий тіло моє землею і порох віддай пороху, сам же пробувай на цьому місці, тримаючись духовного життя і моє смирення поминаючи". Йоасаф же, ці слова почувши, ридав без міри, що розлучаться, і ледве зміг його втішити старець багатьма духовними словами. І послав до певної братії, яка також жила в тій пустелі, щоб принести потрібне для звершення Божественної літургії. Пішов Йоасаф слухняно і, повелене здійснивши, повернувся невдовзі, боячись, що без нього помре духовний отець його і позбудеться останнього благословення його. Приніс же йому все на потребу святій жертві; звершив Варлаам Божественну службу, і причастилися обоє Божественних Таїн. Відтак багато говорив старець учневі про користь душі, почав зворушено молитися до Бога щодо себе і за учня свого. Після ж достатньої молитви обійняв по-батьківському Йоасафа, віддавши йому останнього цілунка і благословення, ознаймувався ж хресним знаменням і, лігши, просвітився лицем та й вельми став радісний, ніби від якогось друга, що до нього прийшов, — і так відійшов до Бога, проживши в пустелі сімдесят літ, усіх же літ мав від народження свого близько ста.

Йоасаф же, численними слізьми тіло його омивши, весь день і цілу ніч співав над ним псалми. Назавтра ж викопав могилу поблизу печери, поховав чесне тіло святого свого старця і, сівши побіля гробу його, плакав вельми, доки не заснув, знемігшися від плачу. Побачив же уві сні страшних отих мужів, яких бачив колись у видінні, як із дівицями в палаці зачинений був; ті прийшли до нього, взяли його на те велике поле, що і спершу його бачив, тоді ввели у пресвітле місто. Коли ж заходив у ворота, зустріли його Божі ангели, несучи два прегарні вінки, краси якої описати не можна. Запитав же Йоасаф: "Чиї це вінки пресвітлі?" Відповіли йому ангели: "Твої вони обидва, адже багато душ спас ти і, полишивши земне царство заради Бога, взяв іноче життя, одначе одного з них належить дати батькові твоєму, що з тобою ухилився із лукавого шляху, щиро покаявся й примирився з Господом". Сказав-бо Йоасаф: "Як можна моєму батькові заради самого покаяння дістати воздаяння, рівне зі мною, який такі труди підняв?" Коди це мовив, уздрів Варлаама, котрий сказав йому: "Чи це не мої слова, Йоасафе, які колись казав тобі, що коли збагатишся, тоді скупий і неподатливий станеш? Тепер же чому не хочеш бути рівний честю батькові твоєму з тобою? Чи не належить тобі звеселитися душею, що почуто було твоє щодо нього моління?" Йоасаф же мовив, як завжди мав звичай говорити йому: "Прости, — каже, — отче, прости! Де ж сам живеш, скажи мені?" Варлаам же рече: "У цьому чудовому і великому місті дістав пресвітлу обитель". Він же почав молити Варлаама, щоб узяв його у свою обитель і щоб люб'язно пригостив його.