Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

Розділ 27. Справа Прави

 

Темноволосий Вест схватив Арніку під руки й поволік до каменю. Вона спробувала ткнути його ліктем в живіт, але тільки розбила руку об обладунки. Андаре спостерігав за дійством. Позаду нього точилась кривава бійня. Молоді й не дуже вампіри боролися з магами й ельфами. Частину обличь Арніка впізнала. Індгарт боровся з трьома вампірами, а поруч з ним розмахував посохом Роланд. Сили були нерівні й вампіри мали всі шанси перемогти.

Обличчя Андаре світилось від тріумфу. Бісів зрадник! Дволикий, гнилий, огидний зрадник! Допоміг у пошуках каменів, відправивши з ельфом і людською дівчинкою свою праву руку? А як же! Він мав план. І, судячи з усього, поки все йшло чітко по ньому.

— Не рипайся, людко, ритуалу без різниці, звернута в тебе шия чи ні, — проричав їй на вухо Вест. Він грубо штовхнув Арніку вперед й їй довелось виставити руки перед собою, щоб не розбити носа об величезну плиту.

Поверхня каменю була вкрита письменами. Час згладив різкі лінії рун й тепер вони виглядали як природні утвори. Більша частина з них була їй невідома, але Арніка вирізняла руни “Істок” та “Чорнобог”. Їх було достатньо для того, щоб зрозуміти, що нічим хорошим, конкретно для неї сьогоднішній вечір не закінчиться.

— Прив’язуй її, Ярило, — скомандував Андаре, не зводячи очей з розбитого ліктя дівчини. Шкірою гранатами стікали краплі крові й усмоктувались мантією.

Вест кивнув й мовчки подав знак ще двом. Вони стояли обабіч. Один тримав в руках мотузку. В іншого в руках був Чорнильний ніж — легендарний кинджал, зачарувати який був здатен лише воістину сильний некромант.

— Гарний, правда? — закохано погладив руків’я ножа Андаре. — Іоанова робота.

Арніка лише дивилась на нього з-під лоба. Не важко було здогадатись причину подібного вчинка Іоана. Вона б теж заради бабці зробила усе можливе. Та все рівно було неприємно розуміти, що академік Іоан, учитель, строгий, але справедливий, пристав на умови зрадливого вампіра, слова якого не вартували й мідної монети в базарний день.

— Я обіцяв йому значно більше, ніж міг йому дати весь Серміз разом взятий.

— Сина… – видихнула дівчина. Здогадка пронизала її груди гострим лезом.

— О, так ти знаєш? Тим приємніше буде. Віддай своє життя за життя сина свого вчителя, як поетично.

Мовчазні, в однакових сірих сорочках, вампіри нагадували тіні чогось невідомого. Чогось такого, сховатися від чого було просто неможливо. Вони відділилися від тіні й зробили кілька широких кроків в її сторону.

Їх тверді руки міцно притиснути Арніку до вівтаря, ковзнули шкірою, прив’язуючи руки й ноги до виступів. Майже дві сотні кругів тому над ним трудився досить вправний каменяр. Виплутати ноги неможливо. Витягнути пронизану через отвори мотузку було б не під силу й вампіру.

— Нащо це тобі, Андаре? — що ним керувало? Які цілі переслідував тисячолітній вампір? Намагаючись воскресити найбільше зло, яке сам й допоміг закувати сто сімдесят шість кругів тому.

— Нащо? — перепитав він. Його обличчя скривилось від нудотної усмішки. — О, мила Арніко, все до банальності просто, — Андаре зробив крок вперед й навис над нею. — Мені не потрібен мир. Ні зараз, ні тоді. І я тобі вже казав нащо.

— Аби довести неіснуючу велич і перевагу над усіма, — дивлячись з-низу вверх в безбарвні злі очі, Арніка намагалася зробити кожне своє слово більш їдким, більш болючим. Раз вона все рівне помре, так хоч зіпсує йому приємний спогад про повернення Ліча настільки, наскільки зможе. — Аби потішити своє его, а можливо і щось інше.

Вампір оскалився, з шумом втягуючи повітря. Зібравши слину Арніка скрутила губи трубочкою й смачно харкнула прямо йому в лице. Слина потрапила йому на камзол, заляпавши золоті ґудзики. Він скривився й відступив на кілька кроків.

Арніка задоволено хмикнула: хоч і прив’язана по руках і ногах, втратила магію, але все одно не вона зробить все. Аби не стати легкою здобиччю. Її смерть навряд чи розладить їхні плани, скоріш за все, вона була цілком за планом, але вона постарається, аби максимально зіпсувати шоу з воскресінням Ліча.

Можливо, її смерть і входила до ритуалу, але якби вона була потрібна там лише номінально, її вже давно б вбили. Індгарта з дитинства навчали, що якщо тебе взяли в полон і немає ніяких шансів на втечу, ти зв’язаний по руках і ногах, твою магію всіляко блокують й послати вісточку своїм неможна, потрібно вміти взяти сміливість й закінчити своє існування. Арніка ж бо не така. Їй було надто страшно.

Вампіри ще раз перевірили надійність кріплень й відступили в тінь. Ніби вона могла кудись подітись, прив’яж вони її слабко. Андаре задоволено кивнув й рудоволосий Вест подав йому атам.

— Ну що, юна відьмо, — оскалився він, закохано погладжуючи лезо кинджалу. — Ось і закінчилась твоя коротка історія. Пора початися новій історії. Історії великого й могутнього ліча Віала на службі у короля Ніксорії й імператора усіх Колдовських земель. Того, хто звільнив його з багатокружного ув’язнення. Мені, Андаре Величному.

Та він схибився! Якщо бодай половина з того, що розповідав Віал правда, то він скоріше сам прикінчить Андаре й на тому діло квит. Але вампір, видно про це або не знав, або був надто впевнений у своїх силах. Його запал передався вампірам в печері. Вони з войовничим кличем кинулись на чарівників із подвоєною силою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍