Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

— Я просто виросла поруч з ним, — відмахнулась Арніка.

— І це дивує не менше, — додала Таша, рада тому, що ельфійка змінила тему.

Темне волосся осипалося їй на плечі й ковдрою ховало спину й більшу частину того, що було видно в тусклому сяйві нічного світила. Сивія ступила крок й знову поклала руку Арніці на лікоть, простягнувши її між шипами решіток.

— Усе буде добре. Сульха не дала б нам непосильної ноші.

— Скажи про це дружині вищого вампіра, яку запрели в темниці з ельфійкою й людиною, — Арніка відмахнулась від жриці. Руку, до якої торкнулась Сивія все ще пекло, після падіння, але крові Арніка не помітила. Вона різко звільнилась із ніжних пальців жриці й впала на холодну вкриту тонким шаром вогкої соломи, полицю.

— Антаїр не був народжений вампіром, — прошепотіла Таша. Арніка оперлась на лікті й глянула в її бік.

— Він же герцог.

— Так, — у напівтемряві блиснули білим гострі зуби. — Але своє звання він отримав за заслуги, а не за народженням. Воїни йдуть за ним.

— Він і сам хороший воїн.

— Я знаю, mon ami, — кивнула Таша, продовжуючи колисати живіт. — Він завжди першим кидався в бій і з будь-якої бійні виходив переможцем. Навіть коли був людиною. Мені розповідав його батько по зубу.

— Той, хто обернув, — відповіла на німе питання Сивія.

Ельфійка сіла на дошку в своїй камері на відстані ліктя від Арніки. Її губи ледь помітно рухалися.

— Батько Андаре, король Тірамей, обернув його, аби він служив в особистій охороні його сина.

— То його нездатність до контролю очей? – здогадалась Арніка. Її весь час хвилювало, чому вищий вампір не контролює колір очей. Арніка думала, що то була його власна забаганка.

— Через те, що вампірська суть в ньому хоч і сильна, але він все ще не холоднороджений.

— А як ви з ним познайомилися?

Антаїр розповідав історію про його юне кохання: молоду княжну. Говорив про дочку й що дружина зараз носить надію, але нічого не казав про їх знайомство. Арніці це здалось важливим.

Звісно, її справою це було аж на десятому лікті від правого мізинця на куприку Індгарта, але більше зайнятися в темниці було нічим, а сидіти в тиші й чекати, коли по неї прийдуть, не хотілося.

— Я була повією у припортовому містечку, — спокійним голосом відповіла Таша. — Мене продала у бордель власна матір. Антаїр мав стати моїм першим клієнтом, але він викупив мій контракт за обіцянку сходити з ним у театр.

— Звучить як казочка про арборських принцес, – фиркнула Арніка.

— Приблизно так і було, — Таша ніяково знизала плечами. — Та я ні про що не шкодую. Я виявилася його Парою і у нас є чудові діти.

— Багато хто б мріяв про таку історію, — стримано підтвердила Сивія.

Вона перестала молитися коли Таша сказала про бордель. І Арніка була більше, ніж певна, що вона жадібно ловила кожне слово, що зривалося з уст вампірки.

— А як щодо тебе, жрице? — запитала Таша. Від легкої усмішки зграйка зморшок зібралася в неї навколо очей. — Яка твоя історія?

— Немає в мене ніякої історії, — відізвалась вона й лягла на полиці, відвернувшись до стіни. – Просто опинилась не в тому місці не в той час. Чоловіки завжди забувають свої обіцянки, щойно отримують бажане.

Й пішли оберти в тиші. Арніка не, скільки минуло часу до того, як двері в темницю відчинилися й почулися важкі кроки. Але здавалося, що минула вічність. Вона встигнула покуняти, поплакати й помолитися богам. Сивія теж молилася. Вона кликала Сульху на поміч, але не собі — Індгарту. Це вразило Арніку. Ображена, але не втратила здатності кохати жінка, вона не заслуговувала опинитися тут. Але Вести, Андаре, вирішили, що раз вона дорога Індгартові, то її можна використати. Щоправда як — поки невідомо. Але навряд чи від того буде щось хороше.

— Підводьтеся, нам пора, — прорипів чоловічий голос.

— А що з жінкою герцога? – спитав в нього інший.

— Хай сидить, наказано привести ельфійку й людку.

Знову скрипнув метал, Арніку й Сивію схопили за руки й поволокли до світла.