Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

завдяки вашим діям, хоча вони часто йшли врозріз прямим наказам і будь-якому здоровому глузду.

Северин почав посилено вивчати чистоту власних чобіт. Чистота не вражала.

— Сподіваюся, молоді лицарі винесли собі кілька уроків, — з посмішкою додав Немир.

— І на вуса намотали, — пробурмотів Гнат.

Так казав Вишняк, пригадав Северин.

— Час на одужання та відпочинок! Ви його заслужили, — продовжив Басюга. — Найближчі двадцять днів ви вільні. Можете провести їх тут, у Буді, або ж у будь-якому іншому місті на ваш розсуд.

Характерники швидко перезирнулися.

— Може, до Києва? — спитав Гнат.

— Грошей на «Діамантовий палац» не отримаєте, — швидко додав Немир.

Ярема почухав потилицю.

— Але певна винагорода до місячної платні, безумовно, буде, — підморгнув Басюга. — Ще питання?

Питань більше не було.

— Добре, браття. Можете їхати до столиці хоч сьогодні. Думаю, не треба нагадувати, що все почуте тут є величезною таємницею?

Ватага закивала головами.

— А коли ми кажемо «таємниця», то маємо на увазі навіть ваших вчителів, — закінчив Іван і промовисто глянув на Северина. — Нові накази вас знайдуть. Нехай Мамай допомагає.

Ватага вклонилася осавулам. Відпустка стала приємною несподіванкою, але молоді характерники не посміхалися.

Все далося завеликою ціною.

***

— Брате Щезнику, ходи-но сюди, — покликала Забіла.

— Ми будемо в «П'яній клямрі», — сказав Ярема. — Знаєш цей шинок?

— Знаю. А чому не в «Чорті і Ведмеді»?

— Бо маю грішне бажання напитися, але не хочу, щоб детальний звіт про те дістався мамуньо.

Трійця почалапала до міста, а за ними рушили Басюга і старший Чорнововк. Северин підійшов до осавули потойбічників.

— Я теж хотів із вами поговорити.

— Про пророцтво лісовика? — спитала Віра.

— Ні... Тобто, воно здійснилося, але я хотів спитати інше. Про моє друге ім'я.

— Не личить? — Забіла всміхнулася.

— У тім і справа, що личить! Я спочатку взагалі не зрозумів, чому саме Щезник, доки не відкрив здібність, — Северин заговорив тихше, хоча вони лишилися під дубом наодинці. — Вмить переноситися до Потойбіччя.

— Отже, я не помилилася, — кивнула Віра. — Мандрівник між світами. Цікавий дар, чи не так?

— Я про такі чари ніколи не чув! І з братів ніхто не чув. І вчитель про таке не згадував! Я навіть не знав, що таке можливо...

— Мій курінь нечисленний, бо в ньому лише ті, хто володіє силами, про які ніхто не чув, — сказала Віра. — Чи ти вважав, що чари крові то лише зупинити її нашіптуванням?

— Е-е-е, — відповідати, що саме так він і думав, Северину не хотілося.

— То глибока, таємна і темна наука, — продовжила осавула. — Але про неї дізнаєшся через пару років, якщо доживеш до мого куреню. Давай наступне питання, поки воно тобі язика не пропекло.

— Звід ки цей дар узагалі взявся? Через цілунок мавки?

— У тім і справа, що ніхто не знає, — Віра підібрала опалий дубовий листок. — Цілунок, можливо, зіграв якусь роль... Але не головну. Ми сотні разів перевіряли спогади різних характерників: усі підписання угоди із Ґаадом минають однаково.

Листя тріснуло і розірвалося навпіл.

— Є думка, що існує прихований розділ... Якась подія, що не лишається у нашій пам'яті, забувається при переході через Калиновий міст... Спогаду не існує, але дар чекає свого часу. Інколи він прокидається через кілька років, інколи через кілька тижнів, як у тебе.

— Отже, я не перший, хто міг отак стрибати до Потойбіччя, — Северин відчув розчарування і полегшення водночас.

— Саме так. Але схожих лицарів можна перерахувати на пальцях однієї руки. Наприклад, колишній осавула двохвостих, брат Блукач. Він лишив по собі кілька записів про цей рідкісний дар... Його особистий щоденник майже сторічної давнини. Я підготувала копію для тебе. Написано кирилицею, але мені відомо, що вона для тебе не завада. Стане в нагоді, — осавула віддала прошитий червоною ниттю стос списаних аркушів. — Це надсекретні відомості, що призначені виключно для твоїх очей.

— Я розумію. Дякую, сестро.

— Чи друзі знають про твою силу?

Северин відірвав погляд від записів. Йому кортіло негайно розгорнути їх та почати читання.

— Я навіть використовував її перед ними... Не варто було?

— Нехай це залишиться вашим секретом, — Віра приклала сухого пальця із перснем до губ.

— Зрозумів. А звідки ви дізналися про мою здібність ще до того, як вона прокинулася?

Осавула слабко всміхнулася і хитнула головою.

— Для цієї відповіді час іще не прийшов... Більше я не затримую тебе, брате. Йди на дороги Гетьманату, набирайся розуму та досвіду. Та не помри! Бо коли постійно ходиш по обрію, то звикаєш. Забуваєш боятися.

Чорнововк кілька секунд перетравлював сказане і кивнув.

— Я намагатимуся, — Северин вагався мить та наважився спитати: — Скажіть, а Павич одужає?

— Ти пам'ятаєш, що я не даю відповідей, які прагнуть почути?

— Так...

— Добре. Моє друге ім'я — Сирин, — додала Віра. — Пиши, як будуть сумніви чи питання.

Северин ошелешено глянув на неї. Спочатку надсекретні записи, а тепер Забіла відкрила йому своє таємне ім'я! Навіть Колодій свого не називав. Адже коли осавула приймає перстень, то змінює своє прізвисько на інше, обране самостійно, і воно стає секретом, який відкривається небагатьом...

— Дякую за довіру, сестро!

— Нехай Мамай допомагає, брате.

Віра відійшла до дуба, приклала до нього долоню, а Северин сховав записи Блукача за пазуху та поспішив до Буди. За кілька десятків кроків його зловив старший Чорнововк, який стояв на стежці до міста.

— Чекав на тебе, — мовив осавула призначенців,