Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

тоді наплів, Господи, — Ярема перехрестився. — Сім мішків гречаної вовни!

— То ти не чув мене у Данилишина, — скривився Северин. — Ото був справжній сором! Половину питань завалив, якщо не більше.

— Я йому сказав, що Київ — столиця на Дніпрі, а більше ні чорта не знаю, — сказав Гнат.

Всі розсміялися. Дивно, — подумав Северин: як він тоді нервував і як смішно це пригадувати зараз, хоча не минуло й півроку.

— На цьому місці, брате Малюче, твій дід мене добряче відлупцював, — повідомив Северин.

— Це він полюбляє, — кивнув Яровий. — Його, як і брата Енея, хлібом не годуй, дай тільки шаблюкою помахати.

— Ви, бевзі, просто не розумієтеся на високому мистецтві фехтування.

Мамаїв дуб нагадував багаття, що згасає: листя нагорі посіріло, а знизу догоряло червоним, наче вугілля жевріло. Під дубом чекали троє осавул із Ради Сімох: Віра Забіла, Немир Басюга та Іван Чорнововк.

— Вітаємо, браття, — промовив Немир.

Ватага вклонилася.

— Приємно бачити вас живими та в доброму гуморі, — Басюга посміхнувся. — Пане Бойко, пане Олефір, як ваше самопочуття?

— Добре.

— Гоїться, як на собаці.

— А ваші порання, пане Чорнововк і пане Яровий?

Авжеж, осавула контррозвідки знав про кожну їхню подряпину, — подумав Северин. Напевне Катря надіслала йому докладну доповідь із купою дошкульних зауважень.

— Майже минулося, — бадьоро відрапортував пан Яровий.

— Так само, — кивнув пан Чорнововк.

Насправді рана постійно нагадувала про себе. Контррозвідник, чиє ім'я Северин не запам'ятав, зауважив, що такі пробої м'язів заживають нешвидко і ще довго даватимуться взнаки у сиру негоду — навіть коли зашрамуються.

— Я радий, що після лихих пригод ваш дух не зламано, — сказав Басюга.

— Ви прагнете відповідей, — заговорив Іван Чорнововк. — Ви їх заслужили. Тож питайте.

— Що з Павичем? — випалили четверо водночас.

— Ми опікуємося ним, — відповіла Забіла. — Брат Павич пережив страшне горе. Страшне настільки, що розум намагався втекти від болю, якого зазнавало тіло, і зрештою втік... Я особисто доглядаю брата Павича та зроблю все, аби вилікувати його. Надія на повернення є. В його очах блимає вогник особистості, але він дуже далекий... Схожий на слабке відлуння. Його зламали, а ми намагаємося зростити. Не знаю, скільки часу знадобиться на повернення брата Павича з темряви. Якщо він повернеться, то не буде тим юнаком, якого ви знали.

Северин стиснув кулаки так сильно, що хруснули пальці. Савка назавжди лишиться калікою — ось що сказала Забіла.

— Можна нам його побачити? — спитав Гнат незвичним для нього тоном.

Він і досі картає себе за те дурне парі, збагнув Северин.

— Ні.

— Чому? — з викликом продовжив Гнат. — Це може йому зашкодити?

Іван Чорнововк насупився.

— Так, — спокійно відповіла Віра. — Це може йому зашкодити.

Бойко знітився і кивнув. Його оселедець розмотався, але він того не помітив.

— Навіщо вони проводили тортури? — спитав Пилип. — Навіщо так сильно знущалися?

— Мій курінь намагається знайти відповіді, — відповів старший Чорнововк. — Вочевидь, то були досліди на живому тілі. Схоже, що Савка пережив там три повні.

Северин охнув. Ярема перехрестився.

— То були не просто тортури, а вивчення Звіра у ньому, — додала Забіла. — Я вважаю, що вони шукали спосіб зламати прокляття.

— Але це неможливо!

Віра лишень розвела руками. Вони прирекли кількох юнаків на смерть, аби знайти вихід з вовчої стежки, — подумав Северин.

— Звичайні тортури також були, — зауважив осавула призначенців. — Наприклад, вони змусили Павича надіслати вам лист-пастку.

— Так, прибивали руку до дуба, — сказав Северин, пригадавши схожі на стигмати рани Савки. — Це була Вільна Зграя?

— Її недобитки. Яких твій батько не встиг знайти.

Бо полював за невинними синами Вдовиченків, хотів сказати Северин, але стримався.

— Це нерозумно, — раптом сказав Пилип.

— Про що ти, брате? — поцікавився Немир.

— Про все загалом. Вони діяли дуже обережно. Викрадали тільки молодих, недосвідчених характерників, викрадали без жодного сліду. Вміло переховувалися на землях іншої держави. Проводили досліди, не привертали уваги, зберігали все у таємниці... Навіщо було продавати бранців Борцеховському? Це нерозумно. Адже вони мусили розуміти, що магнат є слабкою ланкою, занадто великий ризик, що на ньому все може зламатися. І воно зламалося.

— Ти правильно мислиш, брате. Але відповідей ми не дізнаємося, бо вже не можемо нікого допитати, — відповів осавула призначенців. — Моя думка така: не буває ідеальних ланцюгів, бо завжди трапляється слабка ланка. Вірогідно, все впиралося в гроші. Вигнанці мали виживати і, бажано, без грабунків, аби зайвий раз не привертати увагу. Вони спекалися двох перших бранців, допоки хтось не запропонував ідею з Борцеховським. Навіщо вбивати нещасного, якщо можна продати його за сотню золотих?

— Кляті виродки, — сплюнув Гнат.

— Але це мої припущення. Можливо, щось ми пропустили, — Іван поправив персня. — Можливо, вони працювали на замовлення Смарагдової Орди. Можливо, був інший мотив, якого ми нині не бачимо. Сподіваюсь, у майбутньому знайдуться відповіді на всі питання.

Якби батько справді полював на Вільну Зграю, як усі думали, то він знайшов би тих ренегатів, подумав Северин із люттю. І Савка був би здоровий. І Марко був би живий.

— Що тепер? — розгублено спитав Ярема. — Тобто, далі ми...

— Далі, пане Яровий, ви відпочинете, — заявив старший Чорнововк. — Вашу участь у цій справі завершено. Для першого року ви зробили більш ніж досить. А після відпочинку повернетеся до того, чим і мусили займатися, тобто до обов'язків вартового.

— Тож... Значить, наша взяла?

— Не можу стверджувати, — відповів Іван. — Слідство триває. Ми схильні до думки, що загрозу знищено. У тому числі,