Емілі Теш - Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш

потрібно, щоб ти турбувалася про несправедливість. Поряд із загибеллю великих живих світів — поруч із майодою, поруч із убитою Землею — станція Гея була маленькою, хворою маленькою тінню світу. Кіра точно розуміла, що відчуває Аві. Хіба вона сама не хотіла врятувати лише обраних?

Можливо, він мав рацію, і ніхто інший тут не вартий порятунку.

Але не так давно Кіра була майже впевнена, що вона також не заслуговувала на цей шанс.

«Я сказав тобі, що не можу це відмінити, і навіть не збираюся намагатися», — сказав Аві. Кіра виявила, що їй насправді його шкода. Яке це було марнотратство, яке жахливе марнотратство — взяти людину, яка мріяла про міста, сади та величезне сяюче небо, і навчити її, що єдиним подоланням невідповідних страждань є бійня.

Станція Гея зробила їх обох тими, ким вони були. Але Кіра вирішила бути іншою.

«Добре», — сказала вона м’яко — так м’яко, що Аві виглядав здивованим, а потім підозрілим. «Це твій вибір, Аві. Гаразд.

Вона підійшла до командного крісла Джоле й сіла. Тактильний сигнал загальностанційного зв’язку легко промайнув повз її пальці. Кіра глибоко вдихнула й почула, як пульт розгортається навколо неї. Тепер її чує вся Гея.

«Це Валькірі з командного крила. Я говорю з містка «Віктрікса», — сказала вона. «Ми залишаємо станцію Гея. Ми не будемо нападати на Хризотеміду чи на будь-кого іншого. Війни людства закінчилися». Вона зупинилася, щоб перевести подих. На мостику панувала повна тиша. Кіра уявила адмірала Марстон, версію цієї шкали часу, яку вона ніколи не знала, окрім останніх записаних слів жінки, яку збиралися вбити. Якщо ці дурні захочуть відновити війну зараз, їм доведеться пройти через мене.

Вони мали Марстон.

Ну, а тепер тут була Кіра.

«Війна закінчилася. Земля зникла. Мудрість зникла. Немає нічого, за що боротися чи проти чого. З цим закінчено. Тож ми маємо намір піти, шукаючи притулку, а не з метою помсти. Але станція Гея ось-ось вийде з ладу». Вона сковтнула. Їй хотілося вимовити кілька слів про саботовані тіньові двигуни, прощальний подарунок Аві. Вона сподівалася, що це буде достатньо зрозуміло. Вона боялася, що ніщо з її слів не буде достатньо зрозумілим. Що Гея з’їсть сама себе. Перекрутить вас зсередини. Але на станції залишилося більше тисячі людей, і Кіра не знала, що в неї є вибір, поки його їй не нав’язали.

Вона сказала: «Я знаю, що це не те, чого ви очікували. Можливо, це не те, що ви хотіли. Це не має значення. Віктрікс зараз починає процедури запуску. Хочете жити, залишайте зброю та летіть з нами. Ви маєте…”

Вона подивилася на Аві. Вона насправді не знала, скільки часу займе спуск дредноута.

— Дванадцять хвилин, — сказав Аві. Вираз його обличчя був дуже дивним. Він не намагався сперечатися. Він сковтнув і сказав: «Якщо ми розпочнемо запуск зараз, нам потрібно загерметизувати зовнішню оболонку корабля приблизно за дванадцять хвилин».

«У вас є дванадцять хвилин», — сказала Кіра по станції Гея. «Будь ласка, вибирайте добре».

Вона знову глибоко вдихнула. Вся станція чула кожне її слово зараз. Десь у глибині ядра її слухав командир Джоле — і він був не один.

«Ісо, — сказала вона, — я йду за тобою».

Вона забрала руку з тактильного пульта. Настала тиша.

Кіра підвелася.

— Я піду з тобою, — сказав Магі.

«Ні, не підеш», — сказала Кіра. Магі міг виконувати сценарій дванадцятого рівня так само добре, як і вона. Навіть швидше. «Подумай».

Крихітне ядро змовників, жодного з бойових крил, і Кіра щойно запросила усіх воїнів Ґеї на борт. Магі був лише одним воїном, і у них не вистачало людей навіть на одне крило. І він був до біса хорошим солдатом, особливо в такому вузькому місці, як, скажімо, головний шлюз. “Якщо ми подумали про те, щоб прорватися на місток, то й інші люди теж можуть це зробити”, - сказала Клео і пильно подивилася на Гаррімана.

— Іди, Гаррі, — слабко сказала Лін з підлоги. Вона була при свідомості. «Я виживу або ні, ти тут нічим не допоможеш».

Кіра привіталася з ним. Через деякий час Гарріман похмуро відсалютував у відповідь. Тоді Кіра була з наляканим Магі, який раптово схопив її в нищівні ведмежі обійми. «Я краще піду. Скоро побачимось, — сказав він.

Гарріман підвівся, щоб піти з ним. — Тут ніхто не командує? злякався Рассел. «Банда дітей керує цим фарсом? Слухайте…”

«Відведіть цього чоловіка у камеру», — сказала сержант Сіф, піднімаючись на командну платформу, тримаючи руку на своєму великому животі. Кіра не бачила, коли вона прийшла на місток. Корабель моєї матері, раптом подумала вона. Команда адмірала Марстон.

Сіф сіла у крісло командира. Вона кивнула Кірі.

Кіра віддала їй честь. — Мем, — сказала вона.

— Іди, — сказала Сіф.

«Ти не встигаєш, Валькірі!» — випалив Аві, повертаючись, щоб піти. «Дуже героїчно, але вам потрібно буде дістатися до ядра і повернутися, перш ніж ми запечатаємо корабель».

«Я можу дістатися від Сонтрекера до Дрилла за чотири хвилини п’ятдесят п’ять», — сказав Кіра. «Я тренувалася».

«Це недостатньо добре».

«Тоді я зроблю це досить добре», — сказала Кіра. «Не хвилюйся за мене».

 

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ

ВАЛЬКІРІЯ

Дванадцять хвилин.

Кіра проводила дні, спостерігаючи за Джоле по дванадцять годин поспіль, а потім жертвувала своїм сном, щоб організувати повстання, тож вона не мала часу на тренування. Вона не запускала сценарій агоге відтоді, як Мудрість повернула її назад у Судний день. У неї не було часу навіть на найелементарніші кардіотренування. Коли вона побігла — її кроки відлунювали на оголених пластикових підлогах Віктрікса, розове сяйво аварійного освітлення блимало повз її ноги — була секунда, коли її тіло сказало їй, що ось що ти отримуєш за розслаблення: переривчасте дихання і біль у коліні.

Потім далися взнаки довгі роки тренування в Геї. Так, було боляче. Ну і що? Дванадцять хвилин. Кіра знала, що вона може йти швидше, тому вона це зробила. Вона мчала вниз крізь дредноут, повз напіврозібрані оболонки давно занедбаних галерей, спускаючись по аварійних драбинах і ухиляючись від наборів інструментів і куп пластмаси, відновлюючи гарне дихання під час бігу. Як довго зараз? Ще десять хвилин. Кіра вийшла з тіні корпусу дредноута біля основи ангара Віктрікса з перефарбованою крилатою фігурою та білими літерами назви корабля прямо над її головою, біля її ніг лежав темний просвіт тунелю. Ядро Геї було внизу. Кіра не вагалася, бо не було часу. Вона стрибнула.

Ні грейфера, ні мотузки. Кіра робила це раніше, коли вони з Аві врятували Ісо вперше, але тоді вона дозволила собі набратися терпіння, спустилася по стінах тунелю та впоралася з ними, щоб витримати постійні дисбалансувальні