Костянтин Михайлович Симонов - Останнє літо

виліт, а коли й дадуть, яка буде ефективність їхнього бомбового удару в умовах поганої видимості? Якщо за ніч добре пробомбимо німецькі тили — це нам завтра для наступу ще одне очко плюс. А якщо не пробомбимо, — навпаки, одне очко мінус.

Хоч як ретельно готуй операцію, а погода все одно може в найостаннішу мить внести свої корективи не на твою користь.

Серпілін подзвонив начальникові штабу.

— Григорію Герасимовичу, я на місці. Якщо нічого надто термінового немає, сам зайду до тебе через півгодини… Це знаю!

Бойко сказав йому по телефону, що особливо термінових справ немає, а командуючий фронтом ще не виїздив від Кирпичникова.

Про те, що командуючий фронтом Батюк разом з членом Військової ради Львовим приїхав сьогодні зранку в армію, Серпілін дізнався одразу ж, хоч і був на той час далеко від штабу, на спостережному пункті одного з полків.

Батюк, приїхавши вранці до штабу армії й не заставши там Серпіліна, сказав Бойку, щоб командуючого армією не турбували — нехай займається у військах своїми справами. А Львов сказав те саме про Захарова, котрий зранку був у іншій дивізії.

Батюк і Львов взяли з собою генерала Кузьмича, який був саме на командному пункті, й поїхали з ним у корпус до Кирпичникова.

Командуючий фронтом приїздити сьогодні не збирався. Навпаки, вчора, їдучи з армії, сказав Серпіліну: «Дороблюй, що треба. Тепер приїду до тебе тільки за годину до музики». «За годину до музики» — означало безпосередньо до артпідготовки. За сто метрів від окопчиків з козирками, що їх там на спостережному пункті підготували для Серпіліна, був готовий СП для командуючого фронтом, такий самий. І зв’язок туди було протягнуто, і все, що належало. Не захоче завтра бути разом, захоче спостерігати окремо — все готове!

Та, виявляється, не витримав, приїхав ще й сьогодні!

Серпілін, коли дізнався, був не радий цьому. Мало що там може статися, поки їздитиме, щось не сподобається або, ще гірше, щось нове спаде на думку перед самим початком бою!

А разом з тим у душі не осуджував Батюка за цей сьогоднішній приїзд. Може, й сам на його місці не витримав би, приїхав. Усе ж таки головний удар саме тут.

І вперше він завдає такий удар у ролі командуючого фронтом. Не дивно, що йому не сидиться.

Серпіліну не свербіло поспішати назустріч начальству.

Навпаки, дізнавшись по телефону, що Батюк наказав не тривожити командарма, робив усе, як і запланував: побував спочатку в одному полку на передньому краї, потім у штабі однієї з дивізій другого ешелону, потім на позиціях важкої артилерії. З артилеристами мова була не про артпідготовку, не про початок, а про кінець першого дня наступу: за який час сподіваються змінити позиції і висунутися слідом за піхотою.

Звідти поїхав до танкістів, до тієї самої Карачевської бригади, звідки був майор-помпотех, якому довелося дати прочухана. Скрізь попереджав, куди поїде далі, і скрізь йому дзвонили, де перебуває командуючий фронтом і що зараз робить.

До речі, в такий спосіб заразом перевірив і зв’язок.

Із зв’язком було все гаразд, працював без осічок.

Якщо від Кирпичникова командуючий фронтом поїде прямо до сусіда праворуч, не заїжджаючи до штабу армії, Кузьмич повернеться, розповість, як їздили, які зауваження були. А якщо повертатиметься через командний пункт армії, про всяк випадок у наметі, в їдальні Військової ради, готовий обід.

Побувавши зранку у військах, Серпілін відчув, що там, унизу, так само, як і він, чекають завтрашнього дня з прихованим хвилюванням. Але метушні не було. І начальству в очі не лізли, трималися з гідністю, як люди, свідомі того, що вони цілком приготувались до своєї вирішальної години.

Серпілін не намагався сьогодні об’їхати якнайбільше частин; побував лише в кількох, хотів відчути настрій у військах і вибірково перевірити, як підготувалися не тільки до початку атаки, а й до подальшого. Військ було багато, графік руху багатоступеневий. Деякі тонкощі цієї справи він і перевіряв сьогодні. Рвонути одразу навіть на велику глибину після вдалої артпідготовки — це ще не все. Вглибині можуть виникнути і, напевне, виникнуть численні ускладнення, які треба завбачити.

Тепер, повернувшись, він згадав про танкіста-помпотеха і подзвонив командуючому автобронетанковими частинами полковникові Свиридову. Сказав йому спочатку, що був у Карачевській гвардійській танковій бригаді і що її командир полковник Галчонок, якого раніше не знав, справив дуже гарне враження, а потім додав, щоб Свиридов мав на прикметі і доповів після операції, як покаже себе під час боїв помпотех цієї бригади інженер-майор Булигін.

Свиридов по телефону сказав тільки: «Єсть!», — про причину дзвінка не спитав, як видно, сам здогадався — в Серпіліна була така слабість: він любив, коли люди, які чимось проштрафилися, потім, над усякі сподівання, добре показували себе в боях.

— Товаришу командуючий, до вас прокурор армії, — доповів Сшіцов.

— Нехай заходить.

Серпілін поглянув на годинника. Рівно п’ятнадцята.

Прокурор ніде не подівся, з’явився точно.

І хоч, здавалося б, саме напередодні наступу на цю зустріч можна було часу й не знайти, Серпілін знайшов.

Хотілося воювати на свіжу голову, звільнити її від того важкого питання, з приводу якого прийшов прокурор.

— За вашим наказом з’явився.

— Сідайте, — запросив Серпілін, підводячи очі від метеозведення на підполковника юстиції, якого він бачив уперше.

Прокурор прибув десять днів тому замість Полознєва, котрий служив у армії беззмінно від початку її формування. Саме в той день, коли Серпілін повернувся з Москви, Полознєва поранено на передовій осколком.

Поранення не загрожувало життю, але було в незручному місці — ні встати, ні сісти!

І хоч він був хорошою людиною і до нього добре ставились у штабі армії, але, як ведеться в таких випадках, все одно не могли втриматися від жартів, казали, що німець все-таки довів прокурора до трибуналу!

А на плечі нового прокурора одразу, як прибув, лягла незвичайна справа: загибель під час навчання заступника