Костянтин Михайлович Симонов - Останнє літо

Удень по всій смузі армії мало пересуватися не більше машин, ніж два місяці тому, а решта — тільки вночі! Кузьмич, треба віддати йому належне, мотався по дорогах від ранку до вечора і порядок навів зразковий.

Під’їхавши ближче до шлагбаума, Серпілін наказав водію Гудкову загальмувати і, скоса глянувши праворуч до лісу, помітив, що під деревами вже стоять загнані туди машини — чийсь штабний автобус і дві емки.

— Підійдіть до мене! — висунувшись з віліса, гукнув Серпілін офіцерові. Той, усе ще не помітивши начальства, запально лаяв сержанта, що вперто стояв перед ним з автоматом напоготові. — Підійдіть сюди, чуєте, що вам кажуть?

Обернувшись і побачивши генерала, офіцер підбіг. Це був високий на зріст майор з багровим від люті обличчям, у танкістському шоломі й напнутій поверх комбінезона плащ-палатці.

— Інженер-майор Булигін, помпотех сто восьмої окремої танкової бригади, — відрекомендувався він, не забувши при цьому одрапортувати, що їхня бригада не просто бригада, а гвардійська, червонопрапорна ордена Олександра Невського, Карачевська!

— Що гвардійська — це добре, танкістів ми поважаємо… А от чому ви сержанта при виконанні службових обов’язків матюками хрестите? Він виконує наказ командування. Мій. Може, й мене перехрестите, коли вам мій наказ не подобається?

— Товаришу командуючий… — Танкіст не знав Серпіліна в обличчя, але вже збагнув, що перед ним командуючий армією. — Командир бригади наказав мені до п’ятнадцятої години особисто доповісти про вихід з ремонту двох пошкоджених танків. Не доповім — з мене самого шкуру злуплять. А він затримує!

Танкіст усе ще стояв струнко, тільки різким ривком голови показав у бік шлагбаума.

— На вашу бригаду, як і на інші, дано дві перепустки для денного проїзду, — сказав Серпілін. — Коли вас командир бригади викликав, знаючи, що у вас немає машини з перепусткою, то сам винен. А коли у вас є машина з перепусткою, а поїхали без перепустки, доведеться пояснити командирові бригади, чому не прибули вчасно.

— Була машина, товаришу командуючий, — пояснив танкіст, — я її із запчастинами вперед послав, а сам…

— А сам вирішив на бога. Аякже, великий начальник, і горлянка здорова… — Серпілін усміхнувся й перейшов на «ти». — Як це не прорватися через солдата! А от не прорвався, солдат службу знає, а ти ні! Йому подяку, а тобі догану. Машину з дороги — в ліс! До двадцять першої години.

— Дозвольте виконувати, товаришу командуючий?

— Стривай. — Серпілін оглядів танкіста. — Чому в танкістському шоломі? Наказ про заходи маскування доводили до вашого відома?

— Так точно, доводили.

— А для вас закон не писаний? Поспішаєте виказати свою присутність? Щоб німці дізналися, що ваша гвардійська, червонопрапорна, Олександра Невського, Карачевська тут з’явилась? Хочете заздалегідь налякати їх своїм прибуттям? Так нам це не потрібне!

Серпілін міг би й крутіше взяти в роботу цього інженер-майора і взяв би, коли б усе це трапилося три дні тому. Але вранці мав початися наступ, у якому з перших же годин брати участь і цій танковій бригаді, і не хотілося псувати перед боєм настрій її командуванню, давши кілька діб арешту помпотехові, який завтра буде потрібен до зарізу.

Останнього тижня за порушення маскування вже кілька офіцерів заарештовано. А одного злісного порушника навіть віддано до трибуналу. А з цього сьогодні досить і пристрашки…

— Ідіть! — Серпілін ще раз усміхнувся, побачивши, як танкіст, ідучи до свого віліса, на ходу витяг з комбінезона пілотку, надів її на голову, а шолом сховав під плащпалатку.

Серпілін під’їхав до шлагбаума і покликав сержанта.

— Чи були, крім цієї, за вашого чергування спроби не підкоритися?

— Ще одна була, товаришу командуючий.

— Будуть повторюватися — записуйте і доповідайте по команді.

— Єсть, доповідати по команді! — сказав сержант.

— Дякую за службу! У пас усе гаразд. — Серпілін показав на перепустку, прикріплену до вітрового скла віліса. — Можемо їхати?

— Так точно, товаришу командуючий!

Приїхавши на командний пункт, Серпілін зайшов до себе. Оперативна група штабу тепер сиділа в лісі.

Сподіваючись за кілька днів перейти ще далі вперед, Серпілін наказав бліндажа не ставити, а зібрати нашвидкуруч трофейний металевий будиночок, що його захопили в німців торік восени. Він розтягувався, як гармошка, і швидко встановлювався. Взимку ця металева гармошка була холодною, а тепер, улітку, згодилась.

Будиночок стояв під шатром дерев, усередині було прохолодно. Серпілін опустився на складаний стілець і покликав Синцова:

— Доповідай, що тут без мене. Де командуючий фронтом?

— У Кирпичникова. Звідти поки що не виїздив. Не дзвонили.

Кирпичников — командир корпусу, що мав діяти на правому фланзі прориву.

— Зрозуміло, — мовив Серпілін. — Обід готовий?

— Начгосп доповів, що все готове.

— Хто дзвонив?

— Прокурор дзвонив, питав, чи немає змін. Ви його на п’ятнадцяту годину викликали.

— Що відповів?

— Що інших наказів не було.

— З дружиною побачився?

— Побачився.

— Як її здоров’я?

— Здорова.

Синцов розстебнув планшета й поклав перед Серпіліним аркуш метеозведення. Він уже звик, що Серпілін цікавиться прогнозом погоди по кілька разів на день і любить дивитися метеозведення сам.

— Гаразд, іди.

Метеозведення відбивало реальність. Погода тиха й похмура, а що віщує така погода надалі, майже завжди сказати важко. В метеозведенні після цифр атмосферного тиску стояло: «Вночі можливий туман». «Так, можливий туман, — подумав Серпілін. — І якщо він буде густий до ранку, як це вже кілька разів бувало — все-таки тут багато боліт, і це дається взнаки, — доведеться переносити і початок артпідготовки, і час атаки. Така можливість не тільки не виключена, а й передбачена. Хоч краще б, звичайно, не переносити».

Якщо вночі буде великий туман, це позначиться на діях авіації. По тилах противника має вдарити авіація далекої дії — три дивізії. Та коли буде великий туман, ще хто зна, чи всім запланованим дадуть «добро» на