Валерій Павлович Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

суддя скаже. А суддя, здається, не лише скаже, а й накаже. Ану, гицелі, марш до бетеера! І сидіть там, як миші. Спробуєте розмовляти - солдатики вам кляпом роти позатикають.

- Позатикають! Шматтям із соляркою, - підтвердив прапорщик. - Виконуйте.

Солдатики, котрі вже втямили, що заповідається не на учбову, а на бойову тривогу, козирнули і хором сказали: “Єсть!”

Сказали - і взялися до справи. За нашими плечима комусь дали копняка в куприк. І закріпили рефлекс ударом приклада межи плечі.

Хтось заверещав:

- Не бийте, я сам!

Хтось наказав:

- Ану, мордами в підлогу і руки за голову! Дригатися вони мені здумали! Попереджали ж!…

Чийсь голос, схожий на прапорщиків, зауважив:

- Ніяких морд! Згідно статуту!

Хтось перепитав:

- А як будуть рипатися, то можна разочок, аби служба медом не здавалася?

Прапорщик погодився:

- Можна. Але мовчки. Один раз. Але так, щоб вистачило.

Солдатики й промовчали. Тільки синхронно звереснули обидва санітари, після чого запанувала тиша. І тільки тут до районного міліціонера дійшло:

- Слухайте, а що тут армія робить?

- Грачує, - нахабно заявив Вася Дизель, - ви ж знаєте, який у них зараз бюджет.

- Та ну вас із вашими жартами! Прапорщик! Ти хоч дозвіл на те аби твої люди з автоматами поза частиною шастали, маєш? Бо не знаю, як із тебе, а з мене моє начальство голову зніме. Чи мо, автомати учбові?

- Не бойсь, - розважливо сказав Броник, - автомати справжні. А патронів у ріжках - жодного. Тільки нікому не кажи! Слухай, а може продаси пару патрончиків? У вас у міліції, кажуть, із цим ділом легше.

- Ага, легше! У нас один раз стрельнеш - три дні відписуєшся.

І отак от, доки Шериф гнав свого джипа з Великих Колод до райцентру, ми міцно тримали облогу. А вже коли він з’явився, викликали по телефону начальника моргу.

- Сказав - зараз буде. Щось занервував дядько, - пояснив райцентрівський міліціонер. - Але то нічого. Він у нас зараз навіть не занервує, а заверещить, як кнуряка під ножем. Маріє, вибач, я мав на увазі - як сучка під палкою. Ой, не щипайся, я при виконанні! Шерифе, ну й сестричка у тебе!

- Сестричка у мене - золото! А ще - бджілка. Спочатку вкусить, а потім меду дасть… Маріє, вгомонись! Що підлеглі скажуть?… Слухай, як ти до всього додумалася?

- Власною головою, а не позиченою, як дехто. А як - не скажу. Бо он там у Броника під наглядом чотири сторонніх вуха стирчать. Нічого розголошувати таємниці слідства!

- Добре, добре, умовила. Ну де цей клятий начальник моргу? Скільки можна стояти на цьому морозі? Либонь, там, де мерці - і то тепліше.

З-за рогу завернула вже знайома мені іномарка Світланчиного Вадіка. З неї вискочив, розмахуючи руками, опецькуватий вусатий літній дядько і одразу загорлав:

- Ви чого це людям працювати не даєте? Спробували б самі з покійниками вовтузитися! Це вам не бомажки перекладати! Робота важка! На морозі! Копійки платять!

- Хто це? - здивувався мій брат.

- Це наш новий начальник моргу Баринов. - підказав Шерифів колега.

- Баринов! Той, що на мій запит про Семена Григоровича Панченка відповів, що такого у них немає! Немає? А це ж тоді хто? Він таки ось де, тут! І ховають його похапцем, як бомжа якогось! Ану, громадянине Баринов, годі зображати вітряка, бо й так холодно.

- Чекайте, який Баринов? Це ж Рейтаровський! - вигукнув мій свекор.

- Моє прізвище - Баринов! - наприндився начальник моргу.

- Розкажеш це квіточкам. Чи пташечкам. А мене не обдуриш! Та я б тебе упізнав, навіть якби ти в негра перефарбувався. Офіційно заявляю: він - Рейтаровський.

- Котрий, тату? Невже?… ну не з того ж світу, свят-свят-свят!

- Той самий! Зінько! Зінське щеня! Синок скаженого комісара! Так ось чому ви його знайти не могли! Шукали Рейтаровського, а він уже Баринов! І не десь там, а майже вдома! Думав, як вуса відпустив, мордяку розгодував і прізвище поміняв, то ніхто його не пізнає? Паспорта купив, чи вкрав, злидню?

- Все по закону! - загорлав начальник моргу. - Ні у кого я паспорта не крав! Не пришиєте… начальнички! Я сам жертва режиму! Комуняки все життя поламали. За правду відсидів! За правду! Доки такі, як ви, тут панували.

- Ну-ну, ти ще скажи, що на одних нарах із покійним Чорновілом спав, під одною куфайкою. Чи Стусові вірші на волю виносив. Як ти такий заслужонний, то чого ж ти у морзі, а не у Верховній Раді? Мовчиш? Нічого. Підеш, голубчику, по старій трасі.

Рейтаровський-Баринов якусь мить хапав ротом повітря, не маючи що заперечити, а тоді знову заверещав:

- У мене все по закону! Не підкопаєтеся! Не пришиєте!

- А введення в оману слідчих органів шляхом спроби знищення головного речового доказу? Теж по закону? - то вже Олекса втрутився.

- Він тут уже сто років лежить! Всі строки закінчилися! По інструкції!