Джон Гришем - Інформатор

до в’язниці, перш ніж вони встигнуть сфабрикувати докази... Я вмираю з голоду.

— Ти обідав?

— Ні. Лише з’їв жирний бургер на стоянці.

Еллі перемішав салат, а Лейсі наповнила дві тарілки чоппіно.

— Тут є томатний соус, тому, гадаю, краще пити червоне вино. Як думаєш?

— Я теж за червоне.

— Добре. Відкоркуй Бароло.

Вона дістала багет із маслом з мікрохвильовки, й обоє сіли з стіл. Пачеко похвалив:

— Смачно пахне. Дякую, що зачекала.

— Не хотілося вечеряти наодинці.

— Ти часто готуєш?

— Ні. В цьому немає необхідності. Хочу запитати тебе іще дещо.

— Давай.

— Яке місце на цьому етапі розслідування відводиться інформатору?

— Якому інформатору?

— «Кроту», тому, хто близький до Макдовер, хто передавав усі докази Кулі, а той, у свою чергу, Маєрсу.

Еллі пережовував салат і пильно вдивлявся в обличчя дівчини.

— Зараз він нікого не цікавить, але буде потрібний згодом.

— «Він» — це, насправді, «вона», і ця жінка телефонувала мені вчора, дуже налякана. Хтось вдерся до її будинку й усе обшукав. Вона кожного дня бачиться із Макдовер і думає, що та щось підозрює.

— Хто вона така?

— Я заприсяглася не видавати цей секрет, принаймні не зараз. Можливо, пізніше. Як я вже говорила, вона налякана і збентежена, а ще не знає, кому вірити.

— З часом вона стане важливим свідком.

— Я не впевнена, що вона погодиться.

— У неї не буде вибору.

— Але ви не можете змусити її свідчити.

— Так, ми не можемо змусити, але знаємо, як переконувати. Ця страва — просто смакота.

Він вмочав шматочки хліба в підливу і їв з насолодою.

— Рада, що тобі подобається. То ти працюєш завтра?

— О, так. Присяжні збираються на дев’яту. Я маю з’явитися в суді о восьмій і провести ще один довгий день. У неділю також.

— У вас завжди так працюють?

— Ні, але й такі масштабні справи не щодня трапляються. Грає адреналін. Як сьогодні вранці, коли я був на задньому сидінні фургона з трьома нашими фахівцями-техніками. Температура доходить до п’ятдесяти градусів, а ми слухаємо розмову між Вестбеєм і Дюбосом. Серце б’ється в шаленому ритмі. Ця напруга — одна із причин, чому я люблю свою роботу.

— Ти можеш мені щось розповісти?

Еллі роззирнувся навколо, так наче в кухні всюди могли ховатися шпигуни.

— Що тебе цікавить?

— Все. Що сказав Дюбос?

— Усе добре.

Розділ 39

В суботу Лейсі проспала майже до сьомої години — довше, ніж зазвичай, та навіть тепер вона не готова була розпочати день. Натомість її песик Френкі був зайнятий звичним ранковим ритуалом — сопів і гарчав. Тобто робив усе для того, щоб вона прокидалась, бо йому закортіло в туалет. Врешті Лейсі випустила його й пішла готувати каву. В цей час завібрував її iPhone. Було дві хвилини по сьомій, і телефонував Еллі Пачеко.

— Чудова була вечеря, — сказав він. — Ти добре спала?

— Чудово, а ти?

— Ні, бо сталося багато тривожних подій. Знаєш, ми підслухали один діалог вчора вночі, і він нас турбує. Я так розумію, що інформатор про якого ти згадувала вчора, — це стенографістка.

— Чому ти так вирішив?

— Якщо це стенографістка Макдовер, то вона в небезпеці. Ми зараз прослуховуємо багато розмов, і я не можу тобі переказати все дослівно, тим паче, що вони використовували певні кодові слова, але здається, що бос віддав наказ щодо неї. — Це вона інформатор, Еллі. Маєрс називав її «кротом».

— Так от, вони йдуть по неї. Ти знаєш, де вона зараз?

— Ні.

— Можеш із нею зв’язатися?

— Спробую.

— Спробуй, а тоді зателефонуй мені.

Лейсі впустила пса у квартиру й налила собі кави. Потім взяла телефон і набрала номер Джо Елен. Невдовзі озвався боязкий голос:

— Лейсі, це ви?

— Так. Де ви зараз?

Після довгої паузи жінка відповіла:

— А раптом нас хтось підслуховує?

— Ніхто не підслуховує. Ніхто не знає про ці телефони. Де ви?

— «Панама-Сіті», дешевий готель на пляжі, розрахувалася готівкою. Милуюсь океаном.

— Я щойно