Артур Хейлі - Аеропорт, Артур Хейлі

Мел з Танею на мить розійшлися, коли вона ухилилася від квапливого розрум’яненого чоловіка, за яким поспішав носій з наповненим багажним візком, верхівку якого займали ключки для гольфу й тенісні ракетки. Куди б те все добро не прямувало, із заздрістю задумалася Таня, маршрут пролягав далеко на південь.

— Гаразд, — сказала вона, коли знову зійшлася з Мелом. — Свічки та вино.

Вони ввійшли до кав’ярні, гарненька працівниця впізнала Мела й повела його поперед іншими відвідувачами до невеличкого столика позаду, на якому стояла табличка «ЗАРЕЗЕРВОВАНО» і за яким зазвичай обслуговували працівників аеропорту. Сідаючи, він спіткнувся і схопив Таню за руку. Працівниця кав’ярні, що спостерігала за ними, кліпнула і ледь усміхнулась. Апарат чуток, залишайтеся на зв’язку для повідомлення, подумала Таня.

Вголос вона промовила:

— Бачив колись такий натовп? Це найбурхливіші три дні на моїй пам’яті.

Мел скинув поглядом на переповнену кав’ярню; крізь шарварок голосів чувся дзенькіт посуду. Він кивнув на ­вихід, крізь який їм обом було видно рухливий, пульсуючий рій людей.

— Якщо думаєш, що зараз у нас тьма людей, почекай, хай на службу вийде цивільна версія «Cі-5A»19.

— Знаю, нам ледь вдається дати собі раду з «боїнгами сімсот сорок сім»; але тисячі пасажирів, які нараз прибуватимуть до стійки реєстрації… Боронь боже! — Таня здригнулася. — Можеш собі уявити, що буде, коли вони забиратимуть багаж? Навіть не хочу про це думати.

— Як і збіса багато інших людей — які вже давно мали би про це думати. — Мела тішило, що їхня розмова одразу ж перейшла на авіацію. Літаки й авіарейси захоп­лювали Таню, вона полюбляла говорити на цю тему. Як і Мел, що було однією з причин, чому товариство Тані йому імпонувало.

— Що ж це за люди?

— Ті, хто вирішують політичні питання тут, на землі, — аеропорт та повітряний рух. Більшість вдають, наче теперішні реактивні літаки літатимуть вічно. Вони ніби вірять, що, якщо всі сидітимуть тихо та не рипатимуться, нові, вели­кі літаки щезнуть і не потурбують нас. Тоді нам не знадобляться нові наземні об’єкти для їхнього обслу­говування.

Таня замислено промовила:

— Але в аеропорту багато чого будують. Куди не глянь, всюди будівництво.

Мел запропонував їй сигарету, але вона заперечно похитала головою. Тоді він прикурив сам.

— Більша частина будівництва наразі — це всього-­навсього латання — зміни й прибудови в аеропортах, споруджених в 1950-х та на початку 1960-х. Нічого особливо далекосяжного. Є винятки — в Лос-Анджелесі, наприклад; також у Тампі20, у Флориді, та Далласі-Форт-Верті21; це перші кілька аеропортів у світі, які будуть готові до нових здоровезних реактивних та надзвукових літаків. У Канзас-Сіті, Г’юстоні й Торонто все має непоганий вигляд; є план у Сан-Франциско, хоча він може провалитися через політику. В Північній Америці більше немає нічого настільки ж вражаючого.

— А як щодо Європи?

— В Європі все за шаблоном, — сказав Мел, — окрім Парижа — новий аеропорт «Норд»22, який замінить «Ле Бурже»23, буде одним із кращих наразі. У Лондоні ж неефективний бардак, який могли влаштувати тільки англійці. — Він затнувся, роздумуючи. — Втім, немає сенсу прискіпуватися до інших країн; у нас самих усе зле. Нью-Йорк — це просто жах, навіть беручи до уваги зміни в «Кеннеді»24, у повітряному просторі над містом просто не вистачає місця, — я подумую над тим, щоб надалі їздити туди поїздом. Вашинґтон заледве виживає — Національний аеропорт Вашинґтона тепер наче Колкатська чорна яма25; Даллес26 був грандіозним кроком убік. А Чикаґо одного дня прокинеться і зрозуміє, що запізнилося років на двадцять. — Він замовк, розмірковуючи. — Пам’ятаєш, якими були умови в аеропортах, побудованих для «ДіСі-4»27 та «Констелейшнсів»28, кілька років тому, коли почали літати перші реактивні літаки?

— Пам’ятаю, — відповіла Таня. — Працювала в одному з таких. Зазвичай там і не поворухнутися було через натовп; а в насичені дні й не дихнути. Ми говорили, що то наче проводити Світову серію29 на пустирі.

— Коли почнуться 1970-ті, — спрогнозував Мел, — все стане набагато гірше. І не тільки зі скупченням людей. Нам по вуха різних проблем вистачатиме.

— Яких наприклад?

— Як мінімум, проблеми будуть з авіакомпаніями та ­керуванням повітряним рухом, але це все інша історія. Справді значною халепою, яка вже підступає, а відділи планування більшості аеропортів ще про неї не замислюються, стане те, що ми наближаємося — і то вкрай швидко — до дня, коли авіавантажі перевищать пасажирські перевезення. Те саме рано чи пізно відбувалося з кожним видом транспорту, починаючи з каное із березової кори. Наразі літаки перевозять людей, а також трохи вантажу; але вже незабаром вантажу стане більше, ніж пасажирів. Авіакомпанії вже ближче до цього, ніж заведено вважати. Коли авіавантажі посядуть верхню позицію — що й станеться протягом наступних десяти років чи десь так, — сучас­ні уявлення про аеропорти здебільшого застаріють. Якщо хочеш побачити ознаку того, як це відбувається, глянь, які молоді чоловіки потрапляють зараз у керів­ництво авіакомпаній. Зовсім недавно ніхто не хотів працювати у відділах вантажоперевезення; це вважалося непрестижним; модними були посади в пасажирській сфері. Зараз усе навпаки! Тепер тямкі хлопчики націлюються на авіавантажі. Вони знають, що саме за цим майбутнє та великі посади.

Таня засміялася.

— Я буду старомодною й залишуся з людьми. Вантажі якось…

До столика підійшла офіціантка.

— Страва дня закінчилася, а якщо нас і надалі відвідуватиме стільки людей, взагалі нічого не залишиться.

Вони замовили каву, Таня взяла грінку з корицею, а Мел — сандвіч зі смаженим яйцем.

Коли