Артур Хейлі - Аеропорт, Артур Хейлі

Чоловіки ображали телефоністок, і навіть люди, які зазвичай поводилися ввічливо та лагідно, вишкірювали зуби й показували свою сварливу натуру. Найгірше було з рейсами на Нью-Йорк. Клеркині у відділах бронювання часто відмовлялися обдзвонювати клієнтів та повідомляти їх про затримки чи скасування рейсів, місцем призначення яких був Нью-Йорк, обираючи радше ризикнути місцем роботи, ніж стикнутися з потоком образ, котрі, як було відомо, неминуче їх очікуватимуть. Таня часто роздумувала, що такого в Нью-Йорку, що вражає людей, які несамовито жадають добутися до того міста, з таким несамовитим запалом.

Та якими б не були причини, вона знала, що заяви про звільнення серед офісного персоналу неодмінно будуть — як у бронюванні, так і деінде, — коли закінчиться ця надзви­чайна ситуація. Завжди так було. Також варто розраховувати на кілька нервових зривів, зазвичай серед молодших дівчат, чутливіших до грубості та в’їдливості пасажирів. Постійна ввічливість, навіть якщо це те, чого тебе вчили, призводила до напруги, яка завдавала серйозної шкоди.

Втім, вона тішилася, що Петсі Сміт не стане однією з таких жертв.

Пролунав стукіт у двері. Вони відчинилися, і зазирнув Мел Бейкерсфелд. На ногах у нього були утеплені черевики, а в руках важке пальто.

— Я тут проходив повз, — звернувся він до Тані. — Можу зайти пізніше, якщо хочеш.

— Ні, залишся. — Вона привітно всміхнулася. — Ми вже майже закінчили. — Вона провела його поглядом до крісла на іншому боці кімнати. На вигляд змучений, подумала Таня.

Вона відвернулася, заповнила талон і подала його дівчині.

— Петсі, передаси це диспетчеру таксі, й він відправить тебе додому. Добре відпочинь, відіспися, й завтра, свіженькою та веселенькою, чекатимемо тебе на робочому місці.

Коли дівчина зникла за дверима, Таня обернула своє крісло до Мела. Весело промовила:

— Здоров.

Він відклав газету, яку був роздивлявся, та вишкірився до неї.

— Привіт!

— Отримав мою записку?

— Прийшов тобі за неї подякувати. Хоча я, мабуть, і без цього сюди прийшов би. — Вказавши жестом на двері, крізь які вийшла дівчина, він запитав: — Що це було? Бойова травма?

— Можна й так сказати. — Вона переповіла йому, що трапилося.

Мел засміявся.

— Я також втомився. Може, й мене на таксі додому відправиш?

Таня з цікавістю поглянула на нього. Її очі — сяйливі, ясно-сині — завжди дивилися прямо. Голова дещо схилилася, і її руде волосся мінилося від верхнього світла. Струнка фігура, хоча й не позбавлена пишноти, яку акуратна уніформа авіакомпанії тільки підкреслювала… Мел був, як і завжди, свідомий її бажаності й тепла.

— Я обдумаю це, — сказала вона. — Якщо таксі повезе тебе до мене, то я тобі приготую вечерю. Наприклад, запіканку з ягнятиною.

Мел засумнівався, зважуючи суперечливі аргументи, а тоді неохоче похитав головою.

— Я б із радістю. Та в нас певні проблеми, й, врешті-решт, мені треба в центр міста. — Він підвівся. — Але от каву випити можна.

— Без питань.

Мел притримав двері, й вони вийшли до метушливого, шумного головного залу.

Навколо каси «Транс Америки» зібрався натовп, людей було навіть більше, ніж коли Мел прийшов.

— Тільки ненадовго, — сказала Таня. — У мене ще дві години зміни.

Поки вони пробивалися крізь юрбу та щораз більші гори багажу, вона пристосувала свою енергійну ходу до повільнішого поступу Мела. Він шкутильгав сильніше, ніж зазвичай, помітила вона. На мить Тані захотілося взяти його під руку, але вона передумала. На ній була уніформа «Транс Америки», як-не-як. Плітки швидко розповзаються, навіть без зайвої допомоги. Їх останнім часом часто бачили вдвох, і Таня була впевнена, що апарат чуток аеропорту — який працював наче сарафанне радіо зі швидкістю комп’ютера «АйБіЕм»18 — вже звернув на них увагу. Скоріш за все, припускалося, ніби вони з Мелом сплять разом, хоча насправді, так уже склалося, до цього поки не дійшло.

Вони прямували до «Кав’ярні небесного командира» в центральному вестибюлі.

— Щодо тієї запіканки з ягнятиною, — почав Мел. — Можна її перенести на інший вечір? Скажімо, на післязавтра?

Несподіване запрошення від Тані здивувало його. Хоча вони мали кілька побачень — тільки випивка та вечеря, — досі вона не пропонувала відвідати свою квартиру. Звісно, там вони тільки повечеряють. Та все одно… завжди була можливість, що цим вечір не обмежиться.

Останнім часом Мел відчував: якщо їхні зустрічі поза аеро­портом не припиняться, можна очікувати природного та очевидного продовження. Проте він рухався обережно, інстинкти попереджали, що роман з Танею буде не звичайною інтрижкою, а потягне за собою глибоку емоційну залежність одне від одного. Причиною вагань також були його проблеми з Сінді. Знадобиться багато часу й зусиль, аби їх залагодити, якщо їх узагалі можна було залагодити, та й завжди була певна межа кількості ускладнень, з якими одно­часно може впоратися чоловік. Дивно, подумав він, що, коли у шлюбі все гаразд, здається, легше давати собі раду з романом, ніж коли шлюб ледь тримається. Водночас пропозиція Тані була надто спокусливою, щоб відмовлятися.

— Післязавтра у нас неділя, — зазначила вона. — Я не на зміні, тож, якщо тобі вдасться, в мене буде більше часу.

Мел усміхнувся.

— Свічки та вино?

Він і забув, що то буде неділя. Та все одно доведеться приїхати в аеропорт, бо, навіть якщо буря відступить, наслідки залишаться. Стосовно Сінді, то вона й сама пропадала кілька неділь без будь-якої озвученої причини.