Таня Толчин - Туманний Острів, Таня Толчин

Глава 4

У ясному вечірньому небі над островом Горт мерехтіли яскраві золоті зорі. Місцеві старці вважали, що це всевидячі очі богів, які пильно спостерігають за усіма світами.

Сессіл здійняла голову, споглядаючи сяюче світило, що з’являлось лише увечері, коли сутінки огортали довкілля. Дівчині завжди здавалось, що це образ самої богині Сумари, володарки ночі.

На щастя, погода значно покращилась і пронизуючого вітру вже не було. Цілителька сиділа надворі, на маленькій дерев’яній лавці, притулившись спиною до стіни хатини. Наразі необхідно впорядкувати свої вируючи думки і досягти стану внутрішньої рівноваги… наміри Трея лякали і бентежили… В його жадібному погляді палало відверте бажання, а відповісти взаємністю Сессіл не могла. Звичайно, будь-яка істота потребує любові, але Душа Темряви спотворює світосприйняття людини, поглинаюче усе світле. Замість того, щоб покохати, Трей прагнув володіти. Та і в цілительки зовсім інші наміри життя… Навіть промайнула думка втекти геть з острова, але не хотілось, щоб на Гербі обрушився гнів володаря.

Щоранку приїжджала двоколка з Заггі, на якій дівчина діставалася палацу. Здоров’я Семюеля значно покращувалося, він вже вставав з ліжка, хоча поки ще відчував слабкість в тілі. Воїн доволі тепло і дружелюбно ставився до цілительки, вони залюбки спілкувалися і Сессіл дізналась багато нового і цікавого про землі Лардонської Імперії. Як виявилось, там доволі суворий клімат, який чимдалі тільки погіршується. Крига поступово огортає лардонські острови і це спонукає людей рухатись в бік теплих вітрів і завойовувати нові клаптики суші.

Ще здавна лардонці поклоняються крижаним і сніговим богам, вимолюючи жадане тепло і гарний клімат. Вони вже звикли купатись в холодних водоймищах. Також Сессіл дізналась, що їхні чоловіки неймовірно багато тренуються фізично, вживають здебільшого м’ясні страви. А ось лардонських жінок цілительці стало шкода, адже Семюель розповів, що в них немає жодних прав, особливо в заміжніх…

«Дякувати богам, я вродилась ельгертанкою…» - зітхнула дівчина після чергової розповіді свого пацієнта. – «Це ж треба! Ходять замотані в темно-синій одяг та ще й змушені обличчя ховати за вуаллю, якщо цього вимагатиме чоловік! Який жах! Ніколи не пов’яжу свою долю з лардонцем! Та взагалі ні з ким!» - твердо вирішила Сессіл. Вона також розповідала Семюелю про своє життя і намір присвятити себе цілковито цілительству.

-Ти впевнена в тому, що хочеш бути самотньою до кінця днів своїх? – лардонець запитливо примружив свої ясно-сірі, майже прозорі очі. Суворе засмагле обличчя воїна сполосували зморшки і шрами, що свідчило про нелегке життя цієї людини. Сессіл відчувала, що його сутність прагне живити Душу Світла, хоча Спарг негативно впливав на своє оточення, а також і на Семюеля.

-Я не боюся самотності, адже я відчуваю себе частинкою Матері Природи, - відповіла Сессіл. – Всередині кожного з нас цілий світ, а також і ми є частинкою всесвіту…

-Тобі потрібен буде захист, дівчинко. Ти врятувала моє життя і завжди можеш звернутись до мене по допомогу, - Семюель впевнено подивився їй у вічі.

Раптом різко відчинились двері і до кімнати увійшов Спарг, він окинув присутніх невдоволеним поглядом.

-Бачу, тобі бракує жіночої уваги, Сем! Що ж, незабаром в тебе буде його вдосталь! З приводу твого цілковитого одужання я влаштую бенкет, де буде багато гарненьких і охочих до пестощів дівчат… Вибереш собі будь-яку, а можеш відразу і декількох… - Трей криво і лукаво посміхнувся, пропалюючи поглядом зніяковілу Сессіл. – І я один не залишусь… А тебе, чарівна цілителька, я також запрошую на цей бенкет, відмови не прийму… Ти врятувала одного з моїх найкращих воїнів і повинна бути присутня на цьому святкуванні…

Для дівчини ці слова пролунали, як вирок. Наразі Сессіл вже добре розуміла, що володар її так просто не відпустить.

-Матиму за честь… - вона відразу зблідла, але вимушено ввічливо посміхнулася, а потім доволі швидко зібрала зілля в торбину, накинула на плечі плащ і покинула кімнату. За дверима покоїв вже очікував Заггі, який повинен був супроводити дівчину додому.

-Трей, вона ще зовсім дитя, невинне дитя… - Семюель напружено дивився на володаря, в очах якого палало неприховане бажання.

-Ти вбачаєш в цьому проблему, Сем? – Спарг лукаво посміхнувся, розвалившись в м’якому кріслі, обшитому синім оксамитом. – Тим краще для мене, що інші чоловіки її не торкались. Я буду першим… ніхто мені не завадить, ані люди, ані боги. Це мій острів і усе тут належить мені… Сессіл не виняток.

-А якщо вона буде проти? – вкрадливо запитав Семюель, дивлячись володарю в вічі.

-Я ще не зустрів ту, що була би проти, - Трей наповнив свою золоту чашу рожевим вином з кришталевого графину. – Я смакуватиму її повільно, з насолодою, як цей вишуканий напій… солодкий і п’янкий… Бажаєш вино, мій друже Сем?

+++

Дядя Гербі весь вечір напружено мовчав, огорнутий важкими думками. Його лякало те, що дівчина привернула увагу Спарга. Цілитель пропонував своїй вихованці негайно зібрати речі і втекти з острова, але ж мстивий володар у гніві може зрівняти з землею їх хатину і вбити Гербі.

-Дядечку, якщо втікати – то разом з Вами, - Сессіл сумно і задумливо зітхнула, сидячи біля печі.

-Нашому селищу потрібен цілитель, а я тут поки один… в будь-якому випадку я залишусь, щось вигадаю… а тобі раджу тікати і чимшвидше, - чоловічий голос тремтів від хвилювання.

-На все воля богів… завтра я піду на той бенкет до палацу, а там вже як буде… - Сессіл стояла на своєму. Сидячи на стільці біля пічки, вона старанно пришивала до нижньої спідниці своєї простенької червоної сукні мішечки із лікарськими зіллями, адже хтозна, можливо знадобляться… Завтра дівчина вдягне це вбрання на бенкет, на який її запросив володар.

Обличчя Сессіл здавалось зосередженим і спокійним, вона вміло приховувала від Гербі хвилювання і страхи, що вирували в думках… В будь-якому випадку дівчина відмовить Трею, а ось наслідки можуть бути катастрофічними…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍