Галина Курдюмова - Попелюшка навпаки, Галина Курдюмова

- Я знаю, що ти невинна, донечко, - леді Антуанетта узяла у свої руки мої солодкі від пирогів долоні. - Ліліана постійно бреше, а барон вірить їй.

- Матінко, чому вона так ненавидить мене?

Баронеса насупилась.

- Бачиш, донечко, Лілі сумує за покійною матінкою і не може змиритись, що чужа жінка зайняла її місце. А я ж ніколи не вчинила щодо неї нічого дурного. Окрім одного-єдиного разу…

Виявляється, ненависть сестриці зовсім не безпідставна.

- І що трапилось?

- Це було в день весілля, коли Жан вперше привів мене до цього дому. Ліліана, щоб розізлити мене і нагадати батькові про покійну дружину, одягнула лілову сукню матері і весь час намагалась потрапити йому на очі. Я чудово знала матір Ліліани і ця сукня була мені добре відомою. Дівчина дивилась із викликом і жодного слова не зронила. І Жан нічого не сказав дочці. Це мене так збісило, що вночі я узяла ножиці і порізала ту сукню на клапті. Ліліана, побачивши здіяне, закотила грандіозний скандал. Вона вирішила, що то ти зробила, а я не знайшла сміливості, щоб зізнатися, що то я. З того часу вона почала намагатись підставити тебе і виставити в поганому світлі. Пробач мені, доню. Це було один-єдиний раз…

Он воно що… Та вголос я поспішила втішити баронесу.

- Гадаю, що й без того випадку Ліліана не полюбила б нас. Нічого б не змінилося. Її не виправиш.

- Мрію, що ти, Кароліно, вийдеш заміж за принца, Ліліану віддамо за котрогось з придворних, і нарешті у цьому будинку воцаряться тиша та спокій.

- Чому ви гадаєте, матінко, що принц зверне на мене увагу? Я не якась там принцеса…

- Ти ж знаєш, що склалося так, що в королівських сім’ях континенту немає принцес підходящого віку. Саме через це наш монарх організовує триденний бал, на який запрошено усі дворянські роди королівства. Принц Рауль - єдиний нащадок. У короля Луїса достатньо земель та багатств, єдине, чого йому не вистачає - це нащадків. От він і примушує сина так рано обзавестися сім’єю та купою дітлахів. Отже, при виборі нареченої, головними критеріями виступатимуть зовсім не титули та статки, а особисті дані дівчини. Поглянь на себе, Кароліно. Ти висока, статна, міцна і дуже вродлива. А ще інтелігентна, начитана, розумна та розсудлива. Я усе життя готувала тебе до цього моменту. Я ростила тебе принцесою. Тепер тобі слід лише трохи прикласти зусиль, звернути на себе увагу принца, очарувати його. А мені… прибрати з дороги Ліліану.

- Що? Але ж, якщо послухати вас, то бліда міль Ліліана зовсім не має шансів?

- Хто знає, що збреде у голову юному принцу? Йому лише двадцять два, а в цьому віці ще вітер у голові гуляє. Сорока на хвості донесла, що Рауль звертає увагу на тендітних білявок.

- Так, може, не варто вмішуватись у долю? Навіть якщо принц вибере Ліліану, це означатиме, що ми поріднимось із королівською сім’єю.

- Варто! - сердито крикнула маман. - Ти, і тільки ти, маєш стати дружиною Рауля, принцесою і майбутньою королевою! Бо ти - найкраща!

Подумки махнула рукою. Баронесу не переконати. Зрозуміло, що для неї рідна дитина - найкраща у світі. Зрозуміло, що вона бажає мені щасливої долі. Доведеться тепер не тільки працювати над Попелюшкою, розвертаючи її до принца, а ще й захищати зведену сестру від леді Антуанетти, бо хто знає, яким чином вона вирішить прибрати з мого шляху Ліліану. Слід перетворитися у очі та вуха.

- Йди, донечко, до своєї кімнати, відпочивай. Ти повинна добре висипатись, щоб не було темних кіл під очима. І ні про що не турбуйся, все буде добре.

Баронеса провела мене до спальні, попрощалася і пішла. А я переодягнулась у довгу нічну сорочку і лягла. Та щось ніяк не спалося, крутилася й крутилася. А потім встала і повернулась на те саме підвіконня у коридорі, де мені так сподобалось. Посиджу трохи, помедитую, воно й захочеться спати. Та помедитувати мені не дала тендітна постать, що тінню прослизнула по коридору. І куди ж це моя сестриця намилилась на ніч глядячи?