Алекса Адлер - Їхня кохана лялька, Алекса Адлер

3.3

Са-ард

 

− Брате, ш-ш-що з тобою? – здивовано здіймає брови Шоа, продовжуючи недбало обмацувати пружний задок Ейші.

Наша лялька, чуттєво примруживши очі та стогнучи від кожного його руху, більше не зображує злякану невинну крихітку і продовжує далі накривати стіл. В її очах тепер немає тієї осмисленої паніки, яка мені уздрілася. Я більше нічого незвичайного не вловлюю.

Але це ще більше мене насторожує. Занадто виразним було відчуття чужого розуму, опору, страху, болю. Я майже розібрав слова… на мить здалося, що там було щось про «хвостатого гада».

Але ж це неможливо. Жодних розумних пояснень тому, що сталося, я не знаходжу. Те, що мені лише здалося, також виключається. Я добре знаю, коли втрачаю чіткість сприйняття, і це не той випадок.

− Я вловив думки Ейш-ші. Вона назвала тебе хвос-с-статим гадом, – вимовляю, продовжуючи уважно спостерігати за біосинтезоїдом.

– С-сміш-ш-шно, – хмикає брат. – Вчиш-ш-ш-ся жартувати?

− Я не жартую, − тягну задумливо, роблячи ще одну спробу намацати те, чого у біосинтезоїда за визначенням бути не може. Власну свідомість.

Нічого. Порожньо.

− Що, с-с-серйозно? – здивовано завмирає Шоа. – У ляльок не буває таких думок.

– Не буває, – погоджуюсь я. Тим цікавіше, що ж таке я насправді відчув. − Доведеться ще раз покопатись у її прош-ш-шивці. Потрібно перевірити все до переходу. Можливо, я пропус-с-стив якийсь баг. Або якийсь несподіваний с-с-сюрприз від Гільдії. І якщо я щось таке знайду… ці розумники пош-ш-шкодують, що народилися.

Обід, приготовлений Ейші, ніяких нарікань не викликає. Все зроблено так, як я люблю. Сама вона поводиться теж бездоганно. Поведінкові програми працюють цілком коректно. Тоді що це було?

Прихована частина програмної прошивки? Сумнівно. Я б помітив. Та й не видала б програма живої думки. Перевірити перевірю, але все ж...

Ну, не живу ж землянку мені підсунули?

Думка проскакує в голові та зненацька затримується. Маячня, звісно, але ще рік тому я б нізащо не повірив, що в Аша-Ірон буде імператриця землянка, та ще така, яка стане Оком Абсолюта і зуміє об'єднати необ'єднуване – Владущий Дім з Домом Осяяних, ставши дружиною відразу трьом найсильнішим ашарам нашої імперії.

Тому закінчивши обідати, я підіймаюсь із сафи та прямую до медвідсіку.

− Ейш-ші, за мною. Потім прибереш-ш-шся.

– Так, мій пане, – муркоче вона, і я чую тихі кроки позаду.

У медвідсіку активую регенераційну капсулу та відкриваю кришку.

– Лягай с-с-сюди, – наказую.

Наша мініатюрна лялечка підходить до капсули. Хапається руками за край, що знаходиться майже на рівні її грудей, легко підтягується і спритно забирається всередину.

− Ти тепер ш-ш-ще й лікувати біос-з-синтезоїда збираєш-ш-шся? – як на божевільного дивиться на мене Шоа, який з цікавості з’явився вслід за нами.

− Ні. Я хочу переконатися, що нам не підс-с-сунули натуральну землянку, – відповідаю рівно, опускаючи кришку і запускаючи діагностування. – Це найшвидш-ш-ший спосіб.

− То ти с-с-справді чув її думки? – витягається обличчя брата. – І що ми робитимемо, якщо це не лялька?

− Влаштуємо Гільдії вес-с-селе життя, − констатую, уважно спостерігаючи за першими рядками символів, що біжать по панелі. − Занадто багато с-с-стали собі дозволяти у своїх розробках і веденні справ.

– Ну це зрозуміло, – вискалюється Шоа. − Я про інш-ш-ше. Ми ж залишимо її с-с-собі? Можемо розділити на двох, як розділили імператори с-с-свою се-авін.

− Так хочеш-ш-ш землянку? – усміхаюся.

− Ніби ти не хочеш-ш-ш. Я бачив, як ти на імператрицю дивився.

Хм. Бачив він. Але заперечувати не стану. На імператрицю важко не дивитись. Дуже вже ласа крихітка. Абсолютно заборонена і недоторкана. Тому ще більш спокуслива.

Тож... я б теж не відмовився від такої. Тому й вибрав Ейші.

Але перші результати діагностування виводяться на світлову панель. Викликаючи в мені щось дуже схоже на розчарування.

− Вимуш-ш-шений тебе розчарувати. Вона с-с-синтетична, − повідомляю брата рівним тоном, зусиллям волі придушивши таку невчасну реакцію.

− Ну, в безодню! А я вж-ше серйозно почав с-с-сподіватися, – цокає язиком Шоа. – Твоя параноя іноді переходить всі межі, брате. Тільки не кажи, що ти тепер її деактивуєш-ш-ш.

− Не деактивую. Впевнений, що знайду причини бага за ці два дні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно