Ксенія Стрілець - Вихор почуттів, Ксенія Стрілець

Вона закочує очі догори і, мабуть, вирішивши, що сперечатися зі мною марно, записує свій номер.

– Тільки пиши справжній номер. Я перевірю.

Коли вона повертає телефон назад, натискаю на виклик і її телефон вібрує у відповідь.

– Тепер і ти маєш мій номер. Про всяк  випадок. Раптом захочеш мені зателефонувати.

Вона мовчки, що дивно, тицяє в своєму телефоні зберігаючи мій номер і  ми рушаємо до машини.

Її компанія вже зайняла місця в двох інших авто, і варто мені було тільки розблокувати своє, як хлопець з їхньої компанії, одразу застрибує на переднє сидіння.

Я посміхаюсь його жвавості, і кидаю погляд на Руду, вона лише знизає плечима і йде до задніх дверцят. А мені чомусь захотілося, щоб вона сиділа поряд. 

 

Аліна

Склавши загальний план дій на найближчі дні, кожен продовжив колупати їжу у своїй тарілці. З одного боку, добре, що тут тихо й затишно, природа, релакс та таке інше, але з іншого боку – хочеться якось веселіше проводити вечори. Не лягати ж спати о сьомій вечора.

Декілька років тому, ще за студентських часів, ми теж їздили відпочивати великою компанією, яка складалася з трьох міні тусовок. Вдень кожен був зайнятий своїми справами, хтось на лижах катався, хтось на екскурсії їздив, а ось вечорами ми всі збиралися у холі будинку, який орендували, та грали у дитячу гру Крокодил. Суть гри полягає в тому, що одна команда загадує слово одному з гравців іншої, а він повинен жестами показати це слово своїй  команді, щоб вона відгадала його якнайшвидше.

Щоправда, ми були всі приблизно одного віку та на одній хвилі. У цій же компанії я гість і з дорослих, наймолодша, тому пропонуючи цю гру я, чесно кажучи, сумнівалась, що народ погодиться. Але, я помилялася, всі зустріли ідею з натхненням, але щоб було цікавіше, вирішили загадувати не окремі слова, а назви фільмів.

Спочатку всі були трохи скуті, тому довелося тягнути жереб, хто піде першим. І таким щасливчиком виявилася Марина, вона була з нашої команди, тому ми з нетерпінням чекали, що ж загадають наші конкуренти, і, судячи з жаху в її очах, все найцікавіше ще попереду.

Зібравшись із думками вона почала пояснювати. Спочатку, вона щось креслила у повітрі, імітувала поцілунки, марширувала та танцювала. Мені здається, що вона вже все перепробувала, хіба що по підлозі не валялася. І насамкінець, можна було б зробити висновок, що це якийсь індійський бойовик, але назви жодного з них я не знала. Поки подруга плакала і малювала, ми накидали варіанти, де один був кращий за інший.

Коли Настя вигукнула назву "Шалене весілля", Маринка видихнула з таким полегшенням, наче марафон пробігла. І це їй пощастило, що та, нещодавно подивилася цей фільм і викрикнула його суто випадково, а то скакала б наша Маринка до самого світанку. Так як за віком в копанії був великий розбіг,  плюс додати різні інтереси та вподобання, що до жанру, то ми вирішили вводити уточнюючі питання з приводу загадуваного фільму: сучасний чи історичний, український чи зарубіжний, щоб скоротити час відгадування і надати можливість зганьбитися всім учасникам гри. 

Коли дійшла черга до мене, мені хотіли помститися всі, тому довго сперечалися якийсь фільм загадати. В основному, вся молодь була в команді суперників, а в моїй команді трохи постарше, тому ми хитрували, загадуючи фільми свого покоління, а вони загадували нам сучасні фільми.

І ось стою я посередині зали і не знаю з чого почати. А як пояснити фільм Трансформери, дівчаткам за сорок, які окрім сопливих мелодрам мало що дивляться. Спочатку я нібито їхала, потім почала ламатися і перетворюватися на робота, стріляла і падала, але варіанти мене просто добивали, найближчим був Форсаж, і те тільки тим, що про машини.

Загалом, кермувала я і стріляла, поки обидві команди почали плакати від сміху, а в мене вже руки почали опускатися від розпачу. Я благала їх добре подумати, але почала підозрювати, що вони намисно не називають правильний варіант, хоч це і коштує їм перемоги над суперниками.

– Трансформери, – почулося збоку.

Обертаюсь й бачу веселого Славу, що сперається плечем на колону в залі. Наші ж суперники почали галасувати, що так не чесно, та ще чогось там, але мені вже було байдуже.

– Ти мій герой! – на радощах,  підбігаю до нього, міцно обіймаю та поспішаю назад до своєї команди зрадників, обурюючись, як можна було не відгадати такий простий фільм.

Наш галас та сміх не залишили байдужими інших гостей готелю, які вечеряли в цей час у ресторані, і мабуть, як і ми нудьгували. Вони залюбки приєдались до нас, і ми грали ще години півтори, у вже більш ширшій компанії. 

Коли сили сміятися вичерпалися, ми вирішуємо всім натовпом наших, і не наших, продовжити веселощі на вулиці. За дві секунди, біля нашого будиночка організується стіл із закускою та зігріваючими напоями. Музика вже на всю надривається в переносній колонці, і починається  друга дія нашого відпочинку без перерви на антракт.

Ми танцюємо та підспівували Вєрці Сердючці, а найсміливіші, переодяглися в купальники й стрибають  сніжні кургани прямісінько з балкона на другому поверсі.

Я до числа цих сміливців не входжу, бо просто не можу змусити себе роздягтися. Мої в'язані лосини, із зображенням оленів, теж проти оголення, тому, поки по венам стрибунів біжить гаряча кров, по моїм біжить гарячий глінтвейн.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно