Ксана Рейлі - Несподіване весілля, Ксана Рейлі

Двері були відчиненими, тому я просто зайшла всередину.

— Агов! — крикнула я. — Є хто вдома?

Мені ніхто не відповів. Я попрямувала до вітальні, адже тато переважно тут перебував, коли в нього був вихідний. Одразу ж побачила чоловіка, що сидів на великому шкіряному кріслі, тримаючи в руках стакан з коньяком. Насправді тато дуже рідко пив. Він підняв свої блакитні очі на мене. Я ледь здригнулася від його суворого погляду.

— Ура! От і з’явилася наречена! — заговорив він і розвів руками. — Аріна якраз складає твої речі.

— Тобто? — здивовано спитала я.

— Ну, ти ж тепер одружена, тому будеш жити зі своїм чоловіком.

— Як це? Тату, усе не так, як ти думаєш!

— Справді? — батько повільно піднявся зі стільця. — Отже, це не ти втекла з власного весілля, осоромила свою сім’ю та вийшла заміж за коханця?

— Він не мій коханець! — обурилась я. — Ми... Ми просто...

— Просто що? — закричав тато. — Ігор мені все розповів.

— І що він тобі сказав?

— Що ти вже давно зраджувала йому з цим безсоромним. Він пробачив тобі, бо по-справжньому кохав тебе та сподівався, що ти змінишся. А ти що зробила?

— Серйозно? — голосно спитала я. — Чому ж тоді Ігор не розповів тобі, що сам зраджував мені з моєю ж найліпшою подругою?! Він увесь час використовував мене, щоб підібратися до тебе! Йому потрібні твої гроші та бізнес.

— Можеш даремно не старатися, Поліно.

— То ти віриш йому? — я розчаровано подивилася на тата. — Ти віриш тому безчесному хлопцеві, а не рідній доньці?!

— Я вірю своїм очам! І це ти кинула Ігоря в день весілля, а не він тебе. До того ж одночасно вийшла за іншого! Ти точно його знала, й у тебе були з ним стосунки! Інакше ти б не виходила заміж. Отже, брешеш тут тільки ти!

— Знаєш, якщо ти так думаєш, то я не буду тобі нічого доводити.

Мій тато був надто впертим. Я знала, що не переконаю його в правдивості своїх слів. На це потрібен час.

— Забирай свої речі та йди геть! — суворим тоном сказав батько. — Ти більше не отримаєш від мене ні копійки.

— Ти ось так просто відмовляєшся від мене, тату? — спитала я, відчуваючи неприємний клубок у горлі.

— Ти сама відмовилася від нас, коли осоромила перед усіма!

— Отже, сюди я вже не зможу повернутися?

— Тебе тут більше ніхто не чекає, Поліно. Ти тепер маєш чоловіка. Живи в нього, і нехай він оплачує всі твої потреби та забаганки.

— Круто! — буркнула я та відвела погляд. — У мене навіть слів нема.

— А що ти хотіла? Думала, що я підтримаю тебе? — спитав тато та уважно подивився в мої очі. — Учора ти поставила мене в дуже незручне становище. Я не знав, як пояснити сотні гостям, куди поділася наречена. І це я ще мовчу про ту величезну суму, яку ми витратили на те кляте весілля! Якщо ти хотіла вийти заміж за того хлопця, а не за Ігоря, то чому раніше не сказала? Ми могли скасувати весілля! Для чого був потрібен цей цирк, Поліно?

— Я не знала, що так вийде!

— Годі! Більше не хочу тебе слухати. Твій чоловік багатий, тому ти не пропадеш. Та й ще маєш свою ту нікчемну роботу. Тепер можеш займатися будь-чим, бо мені абсолютно байдуже.

— Гаразд! — погодилася я та гордо підняла голову, стримуючи бажання заплакати. — Нехай буде так! Та все ж рекомендую тобі не довіряти Ігорю.

— Мені не потрібні твої рекомендації.

— Тоді не дивуйся, коли він обдере тебе до нитки.

— Аріно! — раптом закричав тато. — Іди сюди!

— Що таке? — почувся її голос з другого поверху.

Вона підійшла до сходів та завмерла, коли помітила мене. Її очі збільшилися майже вдвічі. Сестра деякий час тупо витріщалася на мене.

— Ти вже склала речі Поліни? — спитав батько.

— Так, — відповіла вона. — Щойно зібрала останню валізу.

— От і чудово! — тато уважно подивився на мене. — Можеш забиратися геть.

Я не могла повірити, що мій тато так просто виганяє мене з рідного дому. І головне: за що? Я глибоко вдихнула й швидко попрямувала на другий поверх до своєї кімнати. Коли зайшла в спальню, то побачила декілька валіз та сумку.

— Що сталося, Поліно? — спитала сестра, коли зайшла за мною в кімнату. — Куди ти ділася вчора? І що це за весілля? Я нічого не розумію. Тато розізлився, а Ігор сказав, що ти весь цей час зраджувала йому з тим хлопцем.

— Не слухай Ігоря! — різко сказала я. — Він лицемір та брехун. Сам зраджував мені з Юлею, а тепер ще й на мене наговорює.

— Що? — здивувалася Аріна. — А як ти тоді опинилася на весіллі з тим Гордієм? Я навіть не знала, хто він, а коли побачила статтю з твоїм фото, то була шокована.

— Це фіктивний шлюб, — зізналася я, бо розуміла, що не зможу приховувати це від найріднішої для мене людини.

— Це вже точно ні! — майже закричала вона та почала сміятися. — Фіктивний шлюб? Ти жартуєш?

— Я тобі все поясню, але пізніше. Хочу якнайшвидше забратися звідси.

Я схопила дві валізи та почала тягнути їх на перший поверх. Сльози навернулися на очі. Хотілося втекти з цього дому, де ніхто не повірив мені. Я вийшла на вулицю і глибоко вдихнула повітря, намагаючись заспокоїтися. Аріна позаду тягнула решту моїх речей. Я ж попрямувала до воріт, де на мене чекав Гордій. Він трохи насупився, коли побачив дві валізи в моїх руках. Хлопець поклав їх у багажник, а коли побачив ще дві валізи та сумку, то взагалі здивувався. Я швидко попрощалася з Аріною та обійняла її. Вона стояла за воротами й поки не була зацікавлена у знайомстві з моїм чоловіком. Здавалося, що сестра досі була шокована цією ситуацією.

— Мені здається, чи тут речей забагато для трьох днів? — спитав Гордій, коли я підійшла до автомобіля. — Ми ж їхали тільки по твою косметику та білизну?

Я нічого не відповіла, а просто мовчки сіла в авто. Мені треба було вирішити, що робити далі. Гроші за цей шлюб дадуть, мабуть, лише після завершення терміну договору. Можливо, буде аванс, але мені точно не вистачить його, щоб орендувати довгий час квартиру. Моя робота теж була непостійна, бо на покази та фотосесії мене запрошували не так часто, як би мені хотілося. І що тепер робити?