Юлія Бонд - Покохай мене, Юлія Бонд

Я ж можу бути чесною перед собою?

Саша мені подобається. Він класний. Але як друг! Мурашки не біжать по хребцях, серце не стукає як божевільне і таке інше.

Напевно, нам і не варто було починати. У френдзоні мені комфортно, а ось ближче вже якось не дуже. Ще б пак! Коли ти сидиш навпроти мужика, він тобі щось захоплено розповідає, а ти думаєш, що купиш у магазині після зустрічі з ним, як завалишся потім на ліжко та обжерешся чимось шкідливим – це сигнал, що мужик точно не твій, так ?

– Бачу, ти вже втомилася, – помічає друг, коли я, позіхаючи, прикриваю рота рукою.

– Є трохи. Сьогодні був важкий день. Хочеться додому і спати, – чесно зізнаюся, розуміючи, що треба якнайшвидше згортати це нікуди негідне побачення.

– Окей, тоді я попрошу рахунок і проведу тебе додому, – каже Саша, а я прошу у нього п'ять хвилин – мені терміново треба заглянути в дамську кімнату.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно