Володимир Михайлович В'ятрович - Війна і міф. Невідома Друга світова, Володимир Михайлович В'ятрович

розглянути в особливому порядку, із застосуванням вищої міри покарання — розстрілу».

На цьому документі особисто розписалися «за» Й. Сталін, К. Ворошилов, В. Молотов, А. Мікоян. М. Калінін та Л. Каганович погодили документ по телефону.

Резолютивну частину «Записки» майже дослівно перенесли до Протоколу Політбюро ЦК ВКП(б) № 13 від 5 березня 1940 року. Питання № 144 цього протоколу передбачало знищення без суду і слідства 25 700 військовополонених. Питання містило лише 935 літер, і це означало, що на одну літеру припадає 27 життів.

Бранців Старобільського табору (3 820 осіб) розстрілювали у приміщенні Управління НКВД в центрі Харкова та ховали в лісі, на таємному цвинтарі у передмісті П’ятихатки. Тих, хто перебував у Осташковському таборі (6 311 осіб), — в УНКВД Калініна (тепер — Твер) і ховали в околицях села Мєдноє. В’язнів Козельського табору (4 421 осіб) розстріляли під Смоленськом у Катині. Близько 7 300 в’язнів із тюрем Західної України та Білорусі розстріляли у різних містах СРСР.

Згідно із запискою голови КҐБ Олександра Шелепіна першому секретареві КПРС Микиті Хрущову від 3 березня 1959 року, під час «Катинського розстрілу» ліквідовано 21 852 бранців.

Виписка з того самого Протоколу № 13, підготована для керівника КҐБ СРСР Олександра Шелепіна, 27 лютого 1959 р.

Загальний радянський міф про Катинь із часом обростав новими фальсифікаціями: з якої зброї і ким були розстріляні жертви злочину (використання німецьких набоїв фірми «Geco»), хто і коли підробив документи «Особливої папки № 1», щодо кількості похованих у Катині (11 тисяч).

Насправді, у Катині ніколи не було поховано 11 000. Німецька комісія під керівництвом доктора Бутца навесні 1943 року дослідила 4 143 тіла з восьми масових поховань.

Навесні 1943 року під час ексгумації було знайдено 1 650 листів, 1 640 листівок та 80 телеграм із датами до квітня 1940 року та із Козельськом в адресі. Усе це вказує, що в Катині розстрілювали тільки бранців Козельського табору.

Решта з 14 700 приречених на смерть військовополонених із таборів були знищені у Харкові та Калініні (Твері). Майже 6 500 бранців Осташковського табору закопали в масових похованнях біля села Мєдноє, яке ніколи не перебувало під німецькою окупацією. Протягом 17–20 жовтня 1941 року село опинилося на лінії фронту, але вже 21 жовтня Вермахт був відкинутий назад контрнаступом Червоної армії.

Іще один «катинський міф» пов’язаний із набоями, знайденими у могилах під Смоленськом: «У Катині поляків розстріляли німці, бо у черепах вбитих знайдено куліз німецьких набоїв».

Справді, у Катині знайшли кулі й гільзи німецького виробництва — «Geco» 7,65 D. Так само німецькі кулі цієї марки виявили й у масових похованнях поляків у Мєдному, в яке німці так і не вступили.

У свідченнях генерала КҐБ Дмитра Токарєва, який у 1940 році був начальником Калінінського УНКВД, міститься пояснення цього факту. Виконавці використовували для масових розстрілів дрібнокаліберні «вальтери», бо ця зброя менше перегрівалася, ніж радянська. До Калініна спеціально для цієї «операції» привезли цілу валізку таких пістолетів.

Постріл зі штатної радянської зброї спричиняв зовнішній крововилив об’ємом близько 1 літра крові. Оскільки протягом однієї ночі у Калініні знищували від 250 до 350 бранців — це означало 250–300 літрів крові на підлозі розстрільної камери. Дрібний калібр дозволяв значно зменшити зовнішній крововилив.

У Харкові використовували штатні «ТТ». «Проблему» сильного крововиливу харківські чекісти вирішили в інший спосіб — «раціоналізували» метод масових страт. Постріл здійснювали не в потилицю, а у перші шийні хребці. Куля проходила через хребець і виходила через очний отвір. Це значно зменшувало крововилив.

План масових поховань у П’ятихатках під Харковом. З архівної справи УКҐБ у Харківській області, 1969 р.

Поховання поляків у Катині та Харкові організовано на таємних цвинтарях НКВД. Починаючи з 1938 року, у П’ятихатках під Харковом поховали близько 5 000 харків’ян. Так само убитих польських громадян «підселили» до радянських жертв комуністичного режиму у Биківні та Катині. Якщо спробувати прийняти твердження, що поляків розстріляли німці, то досить складно зрозуміти, чому в усіх випадках німці ховали свої жертви виключно на таємних цвинтарях НКВД. Єдиним винятком із цього правила є Мєдноє.

Наступний міф: катинські документи з «Особливої папки № 1» — фальсифіковані, а значить, провина Сталіна не доведена.

Немає жодних сумнівів щодо автентичності та достовірності матеріалів «Особливої папки». Навіть якби документи «Особливої папки» ніколи б не знайшли — це нічого не змінює у питанні радянської відповідальності за цей злочин: «Катинська справа» — це сотні документів обсягом у тисячі сторінок.

«Особлива папка № 1» — це лише 11 сторінок: оригінал записки наркома Берії із пропозицією розстріляти військовополонених, сторінки із питанням 144 Протоколу № 13 Політбюро УК ВКП(б), кілька копій, виготовлених для Берії у 1941 році, та записка голови КҐБ СРСР Шелепіна — Хрущову від 3 березня 1959 року.

Збереглися також списки військовополонених усіх таборів, етапні списки, накази щодо організації і проведення цієї «операції» Управління у справах військовополонених НКВД, звіти керівництва таборів про її виконання, частково збереглися етапні відомості і списки, щоденні шифрограми начальників Калінінського та Харківського УНКВД про хід виконання страт.

Не існує можливості фальсифікувати такий величезний обсяг документів. Ці матеріали дають майже повну інформацію щодо всіх обставин катинського злочину і не залишають жодних сумнівів щодо відповідальності сталінського комуністичного режиму.

Міф 9. Між 1939 та 1941 роками СРСР та Третій Райх не співпрацювали

Комуністична партія і Радянський уряд намагалися уникнути втягування країни у війну. Коли вона була розв’язана, Радянський Союз визначив своє ставлення до воюючих імперіалістичних угруповань як нейтральне... [з листопада 1940 р.] Радянський уряд більше не повертався до будь-яких перемовин з німецькою стороною за проектом політичного співробітництва, незважаючи на неодноразові нагадування Ріббентропа.

«История Второй мировой войны в 12 томах», том 3

Суть міфу

Радянський Союз ніколи не був союзником нацистської