Ігор Михайлович Бондаренко - Жовте коло

В 1932 році стосунки між Гітлером і Штрассером ще більше погіршали. Це сталося через постійне під'юджування Гітлера Розенбергом, Геббельсом і Гіммлером. Вони, звичайно, хотіли усунути Штрассера, який був рівня самому Гітлеру або принаймні був другим, не маючи собі рівних. Кожен із цих людей мріяв зайняти його місце. І це тривало всі останні роки. Штрассер не міг працювати в таких умовах, він заявив, що йде у відставку, і виїхав до Мерана в Австрію. Батьки моєї дружини родом із Австрії і на той час жили там. Під виглядом, що я виїжджаю до них, ми з дружиною переїхали до Австрії, де я, звичайно, і зустрівся з Штрассером. Я ніколи не забуду цієї останньої з ним зустрічі. «Ти мусиш залишитись у партії і боротися за соціалізм, — сказав він мені, — якщо ми всі підемо, то що станеться з партією? Ти подумай про це. Мене вони не залишать у спокої. Але в той же час я не можу створити нової партії проти Гітлера, в історичну місію якого вірю. Тому я відходжу від вас. Ти ж дай мені слово честі, що залишишся в партії і будеш продовжувати боротьбу». Я пообіцяв йому, що виконаю його наказ, хоч би там що.

Ми повернулися до Східної Пруссії, але побачення в Штрассером і розмова з ним не виходили у мене з голови. Я вирішив поїхати до Гітлера.

Гітлер спочатку прийняв мене привітно. Він похвалив мене за ту велику роботу, яку ми провели в Східній Пруссії. Я вирішив, що саме зараз можна почати розмову про Штрассера. Гітлер одразу ж змінився. Він переконував мене, що розбіжність між ним і Штрассером не має політичного характеру, але Штрассер не виправдав його надій, тому він змушений був дати йому відставку. Мені ж радив повертатися до Східної Пруссії і виконувати свою справу якомога краще, що принесе користь народу і партії. Під час цієї розмови був присутній Рудольф Гесс.

Ця розмова якось заспокоїла мене, і я повернувся сповнений надій і зі свіжими силами взявся за роботу.

Передусім треба було забезпечити роботою кожного робітника. Щоб розв'язати цю проблему, я висунув простий принцип — спершу дати кожному трудящому місце праці і забезпечити його шматком хліба, а потім по можливості надати йому краще робоче місце.

У Східній Пруссії завжди був надлишок сільськогосподарських продуктів. Перевиробництво сільгосппродуктів призводило до кризи у сільському господарстві. Тоді я вирішив заснувати в Пруссії сотні нових підприємств і залучити до роботи десятки тисяч нових робітників із центральних районів Німеччини, до не вистачало продуктів харчування. Звичайно, у мене були супротивники і перший із них — Шахт, але я все таки здійснив цю реформу. Мої вороги кричали: «Куди приведе нас Розенкранц, адже це більшовизація!»

До Східної Пруссії наскочило декілька високих комісій, але все обійшлося гаразд.

Тоді мої супротивники повели проти мене атаки в іншому напрямку: вони говорили Гітлеру, що, коли якась провінція захоче відокремитись, — ми не повинні допустити до цього. А тому потрібно мати сильні загони поліції, підпорядковані центральній владі. Особливо вони робили натиск на Пруссію, яка з'єднувалась із Німеччиною лише польським коридором.

Гітлер піддався на ці хитрощі, і незабаром Східну Пруссію заполонили загони СС, що підкорялись особисто Гіммлеру. З того часу мій антагонізм з Гітлером не припинявся аж до останніх днів.

Невдовзі наступив новий удар: Грегора Штрассера спочатку заарештували, а під час так званого путчу Рема вбили агенти Гейдріха в берлінській в'язниці. Я гірко визнавав своє безсилля, я нічого не міг зробити для нього.

Скоро в мене відбулася чергова сутичка з Бах-Зелевським, начальником військ СС у Східній Пруссії. Він образив мене в своєму службовому кабінеті, і я дав йому ляпаса. За це я ледь не поплатився життям. Герінг звільнив мене від посади міністра-президента, і я виїхав до Берліна. Гесс радив мені залишитись в імперській канцелярії, але я обрав інший шлях і поїхав до знайомого епіскопа, бо імперська канцелярія вже кишіла есесівцями. Гіммлер же поїхав до Східної Пруссії.

Через вісім днів він повернувся, провівши там ревізію. Йому нічого не вдалося виявити такого, що скомпрометувало б мене в очах фюрера, і Гітлер так прямо і сказав йому: «Тьху, Гіммлер, і вам не соромно виступати тут з отаким не вартим доброго слова сміттям? Що ви тільки не говорили мені раніше! Від ваших сміховинних звинувачень нічого не лишилося. Повірте мені, якщо ви хочете звалити Розенкранца, то цього не можна зробити за допомогою бруду. Таку людину, як Розенкранц, революціонера, не скидають непристойними засобами. Боротися треба інакше».

Мені ж Гітлер сказав: «Ви давно користуєтесь моєю довірою, повертайтесь до Східної Пруссії і працюйте так добре, як і досі».

— Отже, у вас відбулося примирення з Гіммлером, незважаючи на трагічну загибель Штрассера? — перебив Фак.

— Штрассер — це була моя незагойна рана, але Штрассера вже не було серед живих. Я знав, що Гітлера обплутали Гіммлер і Геббельс, він надто довірився їм. Я вірив тоді Гітлеру, тільки сліпий не бачив, що в ті роки фатерлянду він приносив усе нові й нові перемоги. Крім того, я добре пам'ятав слова самого Штрассера: «І коли б тобі довелося ще скрутніше, і коли б тобі довелося жерти багнюку, ти мусиш залишитись у партії і боротися за соціалізм. Подумай про свою провінцію. Невже вона повинна потрапити до рук інших, до рук свиней?! Вони тільки того й чекають!»

Моя провінція на початку війни розквітла. Ми побудували за короткий час 307 підприємств, які, по суті, стали державними підприємствами і забезпечили сотні тисяч робітників шматком хліба і масла. Справи йшли добре, і з кожним днем ставало все краще. Ми вітали возз'єднання німців у єдину державу, що відбулося 1937 і 1938 років. Залишився один апендикс, який треба було вирізати: польський коридор. Східна Пруссія повинна була мати міцні артерії з фатерляндом, і те, що сталося в 1939 році, я вважаю трагічним непорозумінням. Якби оточення фюрера, найближче оточення, було іншим у ті роки, світову війну можна було б відвернути. Легкі перемоги, які ми одержували на воєнному і політичному полі, запаморочили багатьом голови. Найближчі політичні і військові кола Гітлера піддалися цим