Збігнєв Херберт - Лабіринт біля моря

горщики залишаються на місці, у тому археологічному шарі, де були покинуті, позаяк не становлять предмету пожадання грабіжників, як вироби з золота чи твори мистецтва.

Проте, повернемося до суперечки. Закиди Палмера були важкими, і годі дивуватися, що вони викликали бурхливу полеміку. Відкривач і найбільший авторитет у справах мінойської культури був звинувачений у тому, що, м’яко кажучи, спотворював результати досліджень і пристосовував їх до наперед прийнятої тези. Палмер також дорікнув Евансові, що той свавільно, тобто без підтвердження реальними результатами розкопок, уважав мінойську цивілізацію значно старшою, ніж було насправді. Щось подібне ми маємо, коли йдеться про делікатне питання впливів. Якщо погодитися з тезою Палмера, роль Криту як джерела мікенської, а водночас і грецької цивілізації, значно блякне.

Корективи й доповнення, які вносять дослідники до епохального твору відкривача Кноса, є значними, проте не такими гучними, вони мають не такий сильний присмак публічного скандалу, як єретичні гіпотези Палмера. Розшифрування старих записів, нові археологічні відкриття можуть принести не одну сенсацію. Проблема Криту, його славетної історії, ролі та значення цієї цивілізації далека від остаточного вирішення.

Кілька років тому німецький учений, проф. Ганс Ґеорг Вундерліх, запропонував сміливу гіпотезу, яка стосується того, чим насправді був відкритий Евансом палац у Кносі. Додаймо, що Вундерліх не археолог, а палеонтолог. Проте, часто трапляється так, що вчені-фахівці з інших царин знання проливають нове світло на ті, здавалося б, до решти розв’язані проблеми, принаймні заохочують до плідної дискусії. Так діється, мабуть, тому, що вони менше прив’язані до схем мислення і не сприймають на віру те, що може ще бути предметом міркувань і сумнівів.

Отож, Вундерліх не вважає Кнос садибою критських королів — як переконував Еванс, а всі інші йому вторують, — то був палац покійників, місто смерті, величезне кладовище. Про життя мінойців, як і про цивілізацію етрусків, свідчать не їхні колись пульсуючі життям порти й міста (захоплені, врешті, й перебудовані нападниками), але тихі гавані смерті, ті розлогі некрополі, території, населені тінями, гробниці, триваліші, ніж будинки живих.

Вундерліха здивувала нетривкість матеріалу, з якого бун збудований Кнос. Дерев’яні колони, тонкі стіни, гіпс і сходи, викладені алебастром, — їх використовували радше для босоногих процесій офірників. До того ж, покої маленькі, часто без вікон, хоча Еванс спорядив їх різними назвами, які вмовляють королівську пишноту. Скажімо, Тронна Зала ледве здатна вмістити 20 осіб. Звідси висновок, що то були радше крипти, а не жилі приміщення.

Щоправда, у своїй реконструкції Еванс виокремив «господарський сектор», проте він навдивовижу малий у порівнянні з величезним палацом, не має достатньої кількості споруд, призначених для майстерень, кухонь чи стаєнь.

Гігієнічні пристрої, сліди каналізаційних інсталяцій та водогонів, які породжують повселюдний захват у екскурсантів, могли б мати зовсім інше призначення, ніж припускають. Величезні, півтораметрової висоти píthoi — чи справді вони були, як того хотілося відкривачеві, резервуарами для олії, коли в них знайдено рештки кісток? І чи оздоблені квітковим орнаментом ванни не були радше саркофагами?

Крит, таємничий, із затиснутими устами, заплющеними очима, — захищається.

Сейсмічний острів, який часто зазнає гніву Посейдона, острів непевних і хитких гіпотез.

V

Це далебі перша цивілізація білих, але вона також наче лагуна маорійського світу, яка міниться на сонці; ми не можемо пов’язати ні з «Іліадою», ні навіть із «Одіссеєю» цих придворних забав, на яких голі принци зі страусовим пір'ям у волоссі схиляли свої списи перед Федрою з оголеними грудьми…

Анре Мальро

Те, що найбільш дивує у мінойській цивілізації, і що, як на мене, зближує її з етруською цивілізацією, — це брак рис помпезної величі, маєстату, похмурої могутності, яку випромінюють пам’ятки Єгипту чи Ассирії — піраміди, грізний Сфінкс, кам’яні таблиці, на яких записана помста царя царів.

Ба більше, не зберігся жоден портрет володаря, з чиїх грізних рис, ієратичної пози чи гігантських розмірів, що домінували б над усім й усіма, можна було дізнатися про божевілля й злочини тих часів. Схоже, що королі Криту правили лагідно й відходили до своїх богів непомітно, з рідкісним у володарів тактом і делікатністю. А може, то лише наша ілюзія, яка виникає з потреби віри в золотий вік, у невинне дитинство людства.

На Крит найкраще вибратися просто з Мікен. Це не правило, запозичене з розкладу руху, обидва ці місця не мають навіть прямого сполучення, але коли б так заплющити очі в Мікенах і розплющити їх у Кносі, то ми б тоді зазнали шоку і зрозуміли істотну різницю в стилі й духові тих двох центрів середземноморської культури.

Справа ця добре відома з підручників історії мистецтва, та коли наочно переконуєшся у цьому, то виникає непереборне враження сенсації.

Центром мікенського палацу є мегарон — відокремлена зала, доволі тьмяна й не надто велика, саме така, щоб умістити короля й вождів, котрі радяться перед грабіжницьким походом. Найхарактернішою рисою цього архітектурного комплексу є неможливість зовнішньої розбудови, задушливість, замкнутість у тісному обладунку мурів. Оселя радше глибока, ніж широка, наче змодельована на кшталт печери, до того ж із одним, не надто широким входом, який легко замкнути перед непроханими гостями. Дахи будинків двосхилі, притягнуті сюди либонь із країни туману й дощів. Словом, замчисько, що нагадує атмосферу середньовічної фортеці зі стрімкими казематами.

Як же по-іншому виглядає королівський палац у Кносі, з великим числом залів і покоїв, згрупованих навколо центрального дворища; величезний архітектурний комплекс, майже місто — не захищене жодними мурами (що породжувало здивування й подив) — увесь відкритий повітрю й сонцеві. Він справляв на мене враження стільника меду, бо його можна було довільно поширювати, тобто він був «розквітаючим укладом», а при цьому його «органічність» полягала у досконалому вростанні в терен, натуральному використанні підйомів і спусків. Зі схилу узгір’я спускаються тераси, прекрасні, мов каскад.