Хорхе Луїс Борхес - Вибрані поезії

все, що дарують дні й ховають ночі: там хаос, лабіринт і цар Едіп. Солдат Урбіни
Солдат гадав: той подвиг, що здійснив на морі, повторити він не зможе, тепер жде ремесло його негоже. Іспанією, стримуючи гнів, блукав похмурий і від тоскних днів у мріях він шукав розраду, й схоже в минулому знайшов, віднині, отже, він лицарем Роландо тільки й снив. Стояв посеред поля сам-один і милувався сонцем призахідним, здавався сам собі самотнім, бідним, не знаючи, чим володіє він; до нього із химерних мрій тимчасом вже Дон Кіхот і Санчо мчали разом. Межі
Із вулиць тих, де вечорами дуже яскраве сонце, певно, є одна, якою я востаннє йшов байдуже і навіть не гадав, що це вона, покірливий Тому, хто міру всьому встановлює й свої всевладні норми для тіні, сну та будь-якої форми, що тчуть життя, щоб розпустить потому. Якщо все має строки невідомі й останній раз, і все, й ніколи більше, хто скаже нам, із ким у цьому домі востаннє попрощались ми раніше? Ніч врешті відступає ефемерна, і в стосі книг — над ними у господі тінь ламана нависла та химерна — є та, що прочитати її годі. На Півдні різні двері незабутні є й смоківниці, й кам'яні скульптури; вони для моїх кроків недоступні, неначебто не справжні, а з гравюри. Якісь ти двері зачинив навіки, є люстро, що тебе чекає марно; і розстань ти не проминеш безкарно: чатує Янус там чотириликий. Якийсь твій спомин пам'яті глибини від тебе вже сховали безнадійно; до джерела не спустишся спокійно ні в ніч ясну, ні сонячної днини. Ти не повториш ті слова славутні, що мовив перс про птаство і троянди, коли на схилі дня у мить розради сказати схочеш речі незабутні. А озеро, а Рони[26] плин в безмежжі, все давнє, що живе в моєму серці? Мов Карфаген забудеться — пожежі й пишнота Риму візьмуть гору в герці. Мені перед світанком гомін чути юрм, що у далеч вирушають, певне; це все колись улюблене й забуте: час, простір, Борхес йдуть навік од мене. Інший
У першому із безлічі рядків гекзаметрів залізних грек натхненний величну музу зве й вогонь таємний, щоб оспівати Ахіллесів гнів. Він знав, що інший — Бог — в кромішній тьмі труди людини враз проймає світлом. Що всюдисущий Дух ширяє світом, напишуть згодом у Святім Письмі. Значить своїх обранців за життя безжальний безіменний Бог всевладно. Він Мільтону дав пітьму непроглядну, Сервантесу — вигнання й забуття. Йому належить все, що час донині у пам'яті зберіг. Нам — рештки тлінні.