Пол Стюарт - Темнолесникове прокляття

— Твоє завдання — залізти на потрібне дерево, — пояснював Лініус. — Що вище ти опинятимешся, то більше перед тобою буде гілок. Читаючи слова та позначки, вирізьблені на корі, ти вибиратимеш потрібні тобі відгалуження, кожне з яких уособлює поняттєву гілку, аж поки знайдеш сувій, по який я тебе посилаю.

— Звучить трохи мудровано, — чесно зізнався Квінт.

— Ось чому ти маєш слухати уважно, — відрік Лініус. Поки він говорив, повз вікно пролопотіли крильми рештки величезної пташиної зграї і розляглося лиховісне крякання. — О, тільки не це! — збуджено прошепотів професор. — Я знову запізнюся.

— Запізнитеся куди? — поцікавився Квінт.

— До моїх обов’язків Найвищого Академіка належить і благословляти вчених, які відбувають ритуал очищення, готуючись до збору летючого скелля, — відказав він. — Вони не вирушать до Каменосаду, поки я цього не зроблю. — Він утер рукавом спітніле чоло. — Стільки роботи — і так мало часу! — пробуркотів учений, і повз Квінтову увагу знову не пройшло, який стомлений вигляд у Найвищого Академіка.

— Тоді розкажіть мені конкретно, як шукати вашого сувою, — запропонував Квінт. — І чимшвидше.

— Тобі доведеться діяти за принципом «сходження від супротивного», — заходився пояснювати професор. — Біля першої розсохи тобі доведеться вибирати між «птахами» та «не-птахами». Звертай до «не-птахів». Біля другої будуть «рептилії» та «не-рептилії». Вибирай «не-рептилії». Біля третьої розсохи — «ссавці» та «не-ссавці».

— І я виберу «не-ссавців», — підпрягся Квінт.

— Авжеж, — кивнув головою Лініус. — І так увесь час, поки буде вибір. Далі — трохи складніше. Та й гілля повужчає, тож скористайся хідниками та підвісними кошиками там, де вони є. Тобі треба буде знайти дві «галузки», одну — з позначкою «міфічні»…

— «Міфічні», — повторив Квінт.

— А другу — з позначкою «летючі».

Квінт кивнув головою.

— Отам, де вони сходяться, і має висіти сувій, який ти мені принесеш. — Він гучно перевів подих. — Ну як, прояснилося?

— Здається, — відповів Квінт. — «Повітряні істоти». «Не-…», «не-…», «не-…», аж поки всі закінчаться. А потім — «міфічні» та «летючі».

— Молодець! — похвалив Лініус. — Ти кмітливий парубійко. Лишається сподіватися, що й на ділі ти виявишся таланистим шукачем.

— Можете на мене покластися, — запевнив Квінт.

— Сподіваюся, — похмуро кинув професор. — Як я вже казав раніше, Квінте, ти не маєш права схибити. Тож ні на хвильку не забувай про поставлене перед собою завдання і менше лови ґав. — Він обернувся і взяв патерицю. — А тепер іди, хлопче. І хай Небо придасть ходи тобі в ноги! — Він зітхнув. — А я мушу йти і заопікуватися своїми блаженними вченими.

Квінт, якому голова йшла обертом від Щипових вказівок та професорових настанов, вийшов із Палацу тіней. І як завжди, коли хлопець опинявся на вулиці пополудні, його вразило, що день уже хилиться до вечора, а надворі ще так ясно. У Палаці тіней, обступленому високими будівлями, денне світло скидалося на сутінки, а найпогідніший день видавався похмурим. Вийшовши з вузького завулка на широченний центральний майдан, що напроти Головного віадука, Квінт мусив затулитися долонею від сліпучого сонця.

— А тепер куди? — пробуркотів він собі під ніс і з маху відповів сам собі Щиповими словами: — До південного боку Віадукових сходів.

Тиждень тому якраз це і спантеличило б його: хлопцеві пригадалось, як сміялася з нього Маріс, коли він, певний, що рушає до Західної пристані, почухрав у прямо протилежний бік. А все через те, що сторони світу в Санктафраксі позначено ще перед тим, як летюча брила знялася в повітря. Тож нині, коли велетенська скеля висіла в повітрі й вічно крутилася, так званий «південний» бік міг бути де завгодно. Та тільки не цього разу. Нещодавно Квінт довідався, що висока Піднебесна обсерваторія містилася з південного боку Головного віадука, — от він і подався туди, йдучи вздовж його Західних сходів.

За тиждень свого перебування у Санктафраксі Квінт зібрав чимало відомостей про величезне летюче місто. Навчальний день починався тут о шостій ранку, вкрай незручній для хлопця годині, зате закінчувався о першій, себто друга половина дня вся належала йому. Кожну днину він присвячував прогулянкам по місту, ознайомленню з різними школами, коледжами та факультетами, призвичаюючись до вулиць і доріжок, до міських мостів та причалів — великих і малих. Проте найбільше його вабили Віадукові сходи.

Сам Головний віадук був величною спорудою, головною магістральною артерією, яка сполучала Піднебесну обсерваторію з Ратушею. Оздоблений десь двома сотнями вишикуваних обабіч веж дрібніших навчальних факультетів — від бересточитального до місяцехвалебного, — він стояв на двадцяти чотирьох могутніх колонах. До просвітів між їхніми підніжжями можна було піднятися Віадуковими сходами, одні — утворювали східний бік, другі — західний.

Спочатку Квінт мало зважав на вчених, які, порозбивавшись на громадки, тинялися східцями. Та з часом став примічати, що одні й ті самі люди в одних і тих самих місцях роблять одні й ті самі речі й почав прислухатися до їхніх розмов.

Наприклад, дванадцятий сектор Західних сходів був тим місцем, де молодші учні, криючись та ховаючись, обмінювалися екзаменаційними квитками і перемивали кісточки своїй професурі, а натомість вісімнадцятий був ареною красномовності, де академіки прилюдно розвінчували і таврували своїх супротивників, нерідко збираючи немалий гурт слухачів. Тим часом із протилежного боку Східних сходів у вісімнадцятому секторі, можна було подивитися бої повзунів чи стати учасником заборонених азартних ігор…

Одначе, того пам’ятного дня, заполонений нагальними настановами Найвищого Академіка, які ще й досі бриніли у вухах, Квінт не вештався дурно Віадуковими сходами, хоча вони його й вабили. Без жодної зупинки здолав він один по одному сходові марші, де вирувало життя, обійшов цоколь Піднебесної обсерваторії і зупинився як укопаний. Щелепа йому відвисла.

«Як, ради Неба, я міг не помітити цього?» — дивувався Квінт, уп’явшись очима в величезну дерев’яну споруду перед собою. Він зауважив невибагливий стиль будови: невисока кругова стіна, увінчана, мов велетенським парасолем, високою жолобчастою крівлею і оздоблена нехитрою оглядовою вежею. На