О. М. Мірошниченко - Науково-практичний коментар Земельного кодексу України

Чи потрібний Закон України "Про нормативно-правові акти"? // Форум права. - 2009. - С. 365. ">[52], і суд, обираючи одне із кількох можливих значень припису, тим самим фактично творить право. Думка про невизначеність меж між судовим тлумаченням та правотворенням знаходить широку підтримку у правовій доктрині[53].

Між тим, на наш погляд, одне ізольовано взяте рішення суду, навіть вищої інстанції, не може вважатися джерелом права. З іншого боку, коли окремі рішення судів складаються у певну тенденцію, практику[54] - вони стають джерелом права. Окреме рішення суду ще не свідчить про те, що право розуміється саме так, як зафіксовано у цьому рішенні; таку властивість має лише практика в цілому. На наше переконання, неодноманітний, мінливий та неформалізований характер судової практики не може вважатися підставою, через яку судову практику не слід визнавати джерелом права. До того ж, існування різної практики з одного питання - на наш погляд, явище неминуче. При цьому далеко не завжди його слід оцінювати негативно, адже зміни у судовій практиці можуть відображати зміни у потребах суспільства, зміни у праворозумінні, правовій культурі тощо, тобто мати об'єктивний характер.

Таким чином, судова практика формує право, до неї необхідно ставитися як до правової реальності, проте реальності, яку можна змінити (при вирішенні конкретних справ).

Сказане стосується і практики Європейського суду з прав людини. Хоча в ЗУ "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" сказано, що "суди застосовують при розгляді справ ... практику Суду як джерело права", що наводить на думку про те, що окремі рішення Європейського суду з прав людини є прецедентами, насправді зазначені рішення мають, на відміну від прецедентів в розумінні англосаксонської правової традиції, похідний характер по відношенню до джерела нормативного характеру - у даному випадку міжнародного договору (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої ЗУ N 475/97 від 17.07.97). Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не містить положень про обов'язковість (як її текст не розуміти) рішень Європейського суду з прав людини для судів держав - учасників Конвенції[55], і чимало прикладів, коли сам Європейський суд з прав людини кардинально змінював свою ж практику. Рішення Європейського суду з прав людини, які також складають в сукупності певну практику, між тим, враховуються національними судами, впливають на їх праворозуміння, тобто справді виступають джерелом права, не будучи при цьому прецедентами.

До частини другої. На даний час норми, присвячені регулюванню земельних відносин, містяться у таких актах "неземельного" природоресурсного законодавства:

Вид документа Назва документа Дата, № ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" 25.06.91 ЗУ "Про охорону атмосферного повітря" (ст. 24 та ін.) 16.10.92 ЗУ Лісовий кодекс України 21.01.94 ЗУ Кодекс України про надра (ст.ст. 18, 19, 23 та ін.) 27.07.94 ЗУ Водний кодекс України (ст. 4, Глава 18 та ін.) 06.06.95 ЗУ "Про угоди про розподіл продукції" (ст.ст. 4, 8, 9) 14.09.99 ЗУ "Про мисливське господарство і полювання" (ст.ст. 21, 22, 23, 24) 22.02.00 ЗУ "Про тваринний світ" (ст.ст. 17, 39, 54 та ін.) 13.12.01 Міжнародний договір Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних тварин