Роман Скіба - Тінь сови

За двісті миль до паралелі ікс Нам нагадає із коловороту, Що тут колись впадав у море Стікс...
* * *

Ользі на пpізвисько Хом'як

Тс-с... Я чую голуба у твоїх грудях... За шумом крил Я здогадуюся, що він сивий. Шкода, що я не можу Погодувати його з руки – Він, мабуть, так любить Кришений хлібчик... Кожного вечора, Коли з Місяця падає листя, Я молюся лише про одне, – Щоб твій голуб не випурхнув в небо, Раніше моєї голубки...
ВЕЧІРНЄ Тьмяно проступить в небі тугім Кров королів крізь обрій. Бачите замок? Чуєте грім? Плескайте люди добрі... Там на полотнах тисячі літ Дихають очі сірі... Блимають нетлі. Скапує лід. Буде і вам по вірі... Стихне у вухах дзенькіт рапір, Рипне петля на брамі. – Дайте цигарку, пане Шекспір. – Вибачте, ми у храмі...
* * * Вона стрімка, оголена і світла, Мушкет підніме з мокрої трави... І ти на хвилю задихнешся вітром, Відчувши над собою Тінь Сови. І дзенькне постріл. Білий і неточний. І вп'ється в серце гудзик золотий. Лежи в траві і не заплющуй очі, – У цьому світі вбитий тільки ти... А блиск вишень, в якім ще є потреба, То лиш дощів оранжеве злиття... А кров на голубім мундирі неба, – То сонце – Божий орден за життя...
* * * Стихне на восьмім валу Юної чайки екстаз... Вітер лоскоче стрілу – Море хитається – Раз!.. Ми тут самі, чи не так? Мокро дрижить тятива... Пальці мертвіють і в такт Море хитається – Два! Постріл. Усмішка. Політ. Все. Отепер говори... Місяць – прострелений плід.