Глен Чарльз Кук - Чорний Загін

відправив Сірника і Елмо наглядати за місцевим гарнізоном. Решта виносила поранених з Паперової Вежі.

Кілька хвилин я залишався наодинці. Мені не давала спокою велика кам’яна скриня. Спокуса зростала, але я стримував себе. Я волів не знати.

Красунчик повернувся, коли все заспокоїлося. Він повідомив, що легат на пристані висаджує війська.

Наші люди пакували свій скарб і вантажили його на вози. Дехто шептав про події в Паперовій Вежі, інші скиглили, що не хочуть їхати. Як тільки ти зупиняєшся десь – відразу обростаєш корінням. В тебе накопичуються речі. Знаходиш собі жінку. А потім трапляється неминуче і тобі доводиться все це залишати. В казармі панувала гнітюча атмосфера.

Коли прийшли воїни з Півночі, я був біля воріт і допоміг крутити кабестан, що піднімав грати. Мені було соромно. Без моєї згоди Синдика ніхто б не зрадив.

Легат зайняв Бастіон. Загін розпочав евакуацію. Була вже десь третя година після півночі й нас зустріли безлюдні вулиці.

Коли ми пройшли дві треті дороги до Східних Воріт, Капітан наказав зупинитися. Сержанти зібрали всіх здатних тримати зброю. Решта рушила далі за возами.

Капітан повів нас на північ по Авеню Старої Імперії, де імператори Берила увічнили себе і свої тріумфи. Деякі пам’ятники доволі чудернацькі й зображають такі дрібниці як улюблених коней, гладіаторів та коханців обох статей.

Мене охопило тривожне передчуття, навіть ще до того як ми підійшли до Воріт Покидьків. Неспокій переріс у підозру, а коли ми вийшли на плац, підозра перетворилася у гнітючу впевненість. Біля Воріт Покидьків немає нічого крім казарми на Роздоріжжі.

Капітан не проголошував ніяких промов. Коли ми підійшли до казарми, всі вже здогадалися, що нас чекає.

Міські Когорти славляться своїм недбальством. Ворота в казарму були відчинені, а єдиний чатовий міцно спав. Ми увійшли, не зустрівши опору. Капітан почав роздавати завдання.

В казармі залишалося від п’яти до шести тисяч чоловік. До певної міри офіцери відновили дисципліну, вмовивши їх повернути мечі й списи у зброярню. Як правило, капітани Берила довіряють своїм людям зброю тільки напередодні битви.

Три взводи увійшли прямо в казарму, вбиваючи всіх уві сні. Четвертий взвод перекрив вихід у дальньому кінці табору.

Тільки коли зійшло сонце, Капітан зупинив нас. Ми відступили й поспішили за обозом. Серед нас не було нікого, хто не мав би досить крові.

Звичайно, нас ніхто не переслідував. Ніхто не оточив табір, який ми розташували на Стовпі Болю. Задля цього все й робилося. Ну і щоб зігнати, накопичену за кілька років, злість.

Ми з Елмо стояли на краю півострова і спостерігали, як далеко в морі, вечірнє сонце грайливо виглядало з-за грозових хмар. Шторм танцював над нами і заливав табір холодними потоками, а тоді знову зникав в напрямку моря. Було красиво, хоча й не дуже барвисто.

Останнім часом, Елмо був не дуже балакучий.

-- Тебе щось гризе, Елмо?

Буря закрила сонце і море набрало кольору іржавого заліза. Я питав себе, чи холод дістався до Берила.

-- Сам здогадайся, Док.

-- Я здогадуюся.

Паперова Вежа. Казарми на Роздоріжжі. Наше ганебне відношення до контракту.

-- Гадаєш, як там на Півночі?

-- Думаєш чорнокнижник припливе?

-- Припливе, Елмо. Просто в нього зараз проблеми. Потрібно навчити всіх танцювати під свою дудку.

Кому було б легко приборкати це божевільне місто?

-- Гм, -- а тоді додав. – Поглянь.

Стадо китів велично пропливло повз скелі неподалік від мису. Я спробував прикинутися, що мені байдуже, але не зміг. Вони були прекрасні, кити, що танцювали в залізному морі.

Ми всілися, повернувшись спинами до маяка. В нас було враження, що ми дивилися на світ, не споганений людьми. Інколи мені здається, що без нас світ був би кращим.

-- Наближається корабель, -- сказав Елмо.

Я не бачив його, аж поки вітрило не спіймало проміння вечірнього сонця, спалахнувши оранжевим трикутником, обрамленим золотом, що здіймався і падав у морських хвилях.

-- Каботажний. Тонн десь на двадцять.

-- Доволі великий.

-- Як на каботажний. Судна дальнього плавання досягають вісімдесяти тонн.

Час плівся як манірний педик. Ми спостерігали за кораблем і китами. Я почав фантазувати. Сотий раз я спробував уявити собі нову землю, спираючись на розповіді торговців, які я чув від третіх осіб. Напевно ми попливемо через Опал. Розповідали, що Опал – дзеркальне відображення Берила, тільки трохи молодше місто…

-- Той йолоп зараз налетить на скелю.

Я повернувся до реальності. Судно було небезпечно близько від гострих виступів. Воно змінило курс на румб і пройшовши в ста метрах від перешкоди, стало на попередній курс.

-- Це трохи оживило наші сірі будні, -- зауважив я.

-- Одного прекрасного дня, коли ти скажеш щось без свого сарказму, я скручуся в клубок і тихенько помру, Док.

-- Сарказм не дає мені зійти з розуму, друже.

-- Тут я з тобою посперечаюся, Док.

Я почав знов дивитися в обличчя завтрашньому дню. Краще це, ніж оглядатися назад. Однак завтрашній день відмовлявся скинути з себе маску.

-- Він розвертається, -- повідомив Елмо.

-- Що? А…

Корабель похитувався на хвилях, ледь рухаючись, а його ніс повернувся до берега прямо під нашим табором.

-- Може повідомимо Капітана?

-- Гадаю, він вже знає. Не забувай про чатових на маяку.

-- Ясно.

-- Пильнуй на випадок якщо ще хтось заявиться.

Шторм пересувався на захід, заслонивши небокрай і вкривши море тінню. Холодне, сіре море. Зненацька, думка про подорож морем вселила в мене жах.

Судно привезло