Алессандро Кампі - Муссоліні

вигляді телевізійної вистави. Хто ще з політичних персонажів Італії двадцятого століття підтримував і підживлював, незважаючи на п’ятдесят років публічного й офіційного damnatio memoriae (прокляття пам’яті), таку широку гаму народних настроїв і майже еротичного збудження? Ми навіть не надто згустимо фарби, кажучи, що в повоєнний період не було практично ані тижня, ані місяця, щоб якийсь щотижневик або щоденне видання не писало про Муссоліні та його родину, про Муссоліні та короля, про Муссоліні та Кларетту, про «золото Донго», про листування з Черчиллем, про загадковий розстріл, про двох коханок, про особисті щоденники дуче або одного з його законних синів; без того, щоб хтось не запропонував своїх свідчень на кшталт «як зараз пам’ятаю»: про зустріч у той день, про останнє рукостискання, про загублений у глибині шухлядки лист. Треба додати, що все це відбувалося на тлі колективного екзорцизму «я там був», до якого історикам треба придивитися з величезною увагою.

У 1995 році дослідник Ренцо Де Феліче, який більше за інших намагався в своєму творі повернути дуче історії, витягнувши його з лабіринтів міфологізації, опорочення, зведення до банального журналістського штампу, заявив, що «в сьогоднішній Італії проблему Муссоліні повинні розглядати тільки фахівці з історії»73. А в дійсності, судячи з публіцистичних творів останніх років, з публікацій щоденної та щотижневої преси, робота біографа Муссоліні ризикує залишитися чимось на кшталт давньоримського ворожіння. «Роман про Беніто» ще виглядає досить життєдайним, і існують всі підстави вважати, що він – немов якийсь набридливий телесеріал – триватиме ще невідомо скільки часу, серія за серією, підживлюючись новими сповідями та спогадами в стилі «ностальжі», документальними кадрами того часу й архівними розкопами, подарованими відеокасетами, сімейними мемуарами та листами до начальства – по-справжньому народна «санта-барбара» в національному дусі, замішана на крові, таємницях, коханні та боротьбі, від якої втомився74 навіть старий добрий Індро Монтанеллі, – і цим усе сказано!

Примітки

1 A. Del Noce, Il suicidio della rivoluzione, Milano, 1978, p. 227.

2 G. Bottai, Diario. 1935–1944 (1982), ред. G.B. Guerri, Milano, 1996, pp. 246 та 247.

3 G. Giuriati, La parabola di Mussolini nei ricordi di un gerarca, ред. E. Gentile, Roma-Bari, 1981, p. 39.

4 V. Brancati, La mia visita a Mussolini, in «Critica fascista», 1° agosto 1931, pp. 292 та 293.

5 O. Vergani, Lettere a Mussolini, in «Corriere della Sera», 3 novembre 1936.

6 Див. P.V. Cannistraro, La fabbrica del consenso. Fascismo e mass media, Roma-Bari, 1975.

7 Див. L. Passerini, Mussolini, in M. Isnenghi (ред.), I luoghi della memoria. Personaggi e date dell’Italia unita, Roma-Bari, 1997, pp. 165-185.

8 Текст статті наведено у додатку до твору B. Mussolini, Opera omnia, за редакцією E. та D. Susmel, 35 vol., Firenze, 1952–1963, vol. I, p. 251. Надалі ми цитуватимемо цей твір із зазначенням назви, номера тому та сторінки.

9 Цит. за R. De Felice, Mussolini il rivoluzionario, Torino, 1965, p. 110.

10 Цит. за D. Biondi, La fabbrica del duce (1967), Firenze, 1973, p. 18.

11 Наведено в R. De Felice e L. Goglia, Mussolini. Il mito, Roma-Bari, 1983, p. 8.

12 Текст Чіпріані див. в Mussolini, Opera omnia, vol. IV, p. 207.

13 C. Berneri, Mussolini grande attore (1934), Pistoia, 1983, p. 50.

14 A. Tasca, La storia e la preistoria, in «Il Mondo», 18 agosto 1953.

15 Цит. за De Felice e Goglia, Mussolini, cit., pp. 94 та 96.

16 I. Toscani, I giovani, il socialismo e la guerra, in «Avanti!», 29 novembre 1914.

17 Інформацію про зустріч і цитату можна знайти в творі G. Pini e D. Susmel, Mussolini, l’uomo e l’opera (1953–1955), Firenze, 1963, vol. I, p. 307.

18 Там само, p. 301.

19 S. Panunzio, Il fondamento giuridico del fascismo, ред. F. Perfetti, Roma, 1987, p. 49.

20 «La Voce», 4 dicembre 1913.

21 «La Voce», 28 ottobre 1914.

22 «La Voce», 13 novembre 1914.

23 «L’Unità», 26 settembre 1912.

24 «L’Unità», 19 giugno 1914.

25 L. Einaudi, Cronache economiche e politiche di un trentennio (1893–1925), Torino, 1960, vol. II, p. 220.

26 A. Oriani, Quo vadis (11 dicembre 1899), in Sotto il fuoco, Bologna, 1931, p. 316.

27 G. D’Annunzio, Le vergini delle rocce (1895), Milano, 1919, p. 395.

28 Там само, p. 366.

29 Вірші з циклу Operaio, збірка Tempeste, можна прочитати в A. Negri, Poesie (1948), Milano, 1956, pp. 219-220.

30 G. Carrieri, Vittoria!, in ì poeti futuristi, Milano, 1912, pp. 189.

31 A. Soffici, Lemmonio Boreo, Firenze, 1912, p. 170.

32 Там само, pp. 88-89.

33 G. Fortunato, Dopo la guerra sovvertitrice, in Pagine e ricordi parlamentari (1927), Roma, 1947, p. 86.

34 G. Fortunato, Carteggio. 1923/1926, ред. E. Gentile, Roma-Bari, 1981, p. 55.

35 Цит. за De Felice e Goglia, Mussolini, cit., p. 110.

36 B. Croce, Nuove pagine sparse, Napoli, 1959, vol. I, p. 61.

37 Див. E. Gentile, Il culto del littorio. La sacralizzazione della politica nell’Italia fascista, Roma-Bari, 1994.

38 Цит. за C. Salaris, Artecrazia. Vavanguardia futurista negli anni del fascismo, Scandicci (Firenze), 1992, p. 235.

39 Див. A. Campi, Giovanni Gentile e la Rsi, Milano, 2001.

40 Про відчуття виключення з національної спільноти, що характеризувало світ ветеранського неофашистського руху під психологічним і політичним кутом зору, див. M. Tarchi, Esuli