Юліан Семенов - Сімнадцять спалахів весни

щоб він утонув у привіслинських болотах. Третє: він і тепер курирує коло питань, пов'язаних із зброєю відплати, і хоч видимих провалів нема, але й успіхів, зрушень, очевидних перемог ми також не бачимо. А курирувати — це не тільки саджати інакомислячих. Це означає також допомагати тим, хто думає точно й перспективно… Четверте: невловимий передавач, що працює на стратегічну, судячи з коду, розвідку більшовиків, який він розшукував, ще й досі діє в околицях Берліна. Я був би радий, Мюллер, коли б ви зразу спростували мої підозріння. Я симпатизую Штірліцу, і мені хотілося б дістати у вас документальні спростування моїх підозрінь, що так несподівано виникли.

Мюллер працював сьогодні всю ніч, не виспався, в голові шуміло, тому він відповів без його звичних грубуватих жартів:

— У мене на нього ніколи сигналів не було. А від помилок і невдач у нашому ділі ніхто не гарантований.

— Отже, вам здається, що я помиляюсь?

У запитанні Кальтенбруннера прозвучали суворі нотки, і Мюллер, незважаючи на втому, зрозумів їх.

— Чому ж… — відповів він. — Підозру, яка виникла, треба проаналізувати всебічно, інакше навіщо ж тримати мій апарат? Більше у вас немає ніяких фактів? — спитав Мюллер.

Кальтенбруннеру попав тютюн у дихальне горло, і він довго кашляв, обличчя його посиніло, жили на шиї випнулись, набрякли, стали багровими.

— Як вам сказати, — відповів він, витираючи сльози. — Я попросив кілька днів записувати його розмови з нашими людьми. Ті, кому я, безперечно, вірю, відверто говорять один одному про трагізм становища, про тупість наших військових, про кретинізм Ріббентропа, про лобуря Герінга, про те страшне, що жде нас усіх, якщо росіяни увірвуться в Берлін… А Штірліц відповідає: «Дурниці, все добре, справи розвиваються нормально». Любов до батьківщини й до фюрера не в тому, щоб сліпо брехати людям по роботі… Я спитав себе: «А чи не йолоп він?» У нас же багато тупоголових, які бездумно повторюють абракадабру Геббельса. Ні, він не йолоп. Чому ж він тоді нещирий? Може, він нікому не вірить, а може, чогось боїться або щось затіває і хоче бути кристально чистим. А що ж він тоді затіває? Всі його операції мусять мати вихід за кордон, до нейтралів. І я спитав себе: «А чи повернеться він звідти? А якщо й повернеться, то чи не зв'яжеться він там з опозиціонерами або з іншими негідниками?» Я не зміг відповісти собі точно — ні в позитивному, ні в негативному аспекті.

Мюллер спитав:

— Спочатку ви подивитесь його досьє, чи зразу взяти мені?

— Краще візьміть ви, — схитрував Кальтенбруннер, який уже встиг вивчити всі матеріали. — Я маю їхати до фюрера.

Мюллер запитливо глянув на Кальтенбруннера. Він чекав, що той розповість якісь свіжі новини з бункера, але Кальтенбруннер розповідати ні про що не став. Він висунув нижню шухляду стола, витяг пляшку «Наполеона», поставив чарку перед Мюллером і спитав:

— Ви добряче випили?

— Я зовсім не пив.

— А очі чого червоні?

— Я не спав — було багато роботи, яка стосується Праги: там наші люди повисли на хвості у підпільних груп.

— Крюгер буде хорошою підмогою. Він чудовий службист, правди, фантазії малувато. Випийте коньяку, це підбадьорить вас.

— Від коньяку я, навпаки, совію. Я люблю горілку.

— Від цього не осовієте, — всміхнувся Кальтенбруннер і підняв свою чарку. — Прозіт!

Він випив залпом, і кадик у нього швидко, як у алкоголіка, рвонувся знизу вверх.

«Він добре п'є, — подумав Мюллер, виціджуючи свій коньяк, — зараз, напевне, наллє собі другу чарку».

Кальтенбруннер закурив дуже дешеві, міцні сигарети «Каро» i спитав:

— Чи не хочете ще одну чарку?

— Спасибі, — відповів Мюллер, — з радістю.

Інформація для роздумів (Геббельс)

Штірліц відклав папір, на якому була намальована огрядна постать Герінга, й присунув до себе аркуш з профілем Геббельса. За його пригоди в Бабельсбергу, де була кіностудія рейху і де жили актриси, його прозвали бабельсберзьким бичком. У досьє на нього зберігається запис розмови фрау Геббельс з Герінгом, коли рейхсміністр пропаганди упадав за чеською актрисою Лідою Бааровою.

Герінг тоді сказав його дружині:

— Він голову свою через жінок згубить. Людина, яка відповідає за нашу ідеологію, сама ганьбить себе випадковими зв'язками з брудними чешками!

Фюрер рекомендував фрау Геббельс розлучитись.

— Я підтримаю вас, — мовив він, — а вашому чоловікові доти, поки він не навчиться поводитись, як подобає справжньому націонал-соціалістові — людині високої моралі й святого додержання обов'язку перед сім'єю — я відмовляю в особистих зустрічах…

Зараз це все відійшло на задній план. У січні цього року Гітлер приїхав у дім Геббельса на день народження. Він привіз фрау Геббельс букетик квітів і сказав:

— Я прошу пробачення, що запізнився, але я об'їхав увесь Берлін, поки зміг дістати квіти: гауляйтер Берліна партайгеносе Геббельс зачинив усі квіткові крамниці: тотальній війні не потрібні киїти…

Коли через сорок хвилин Гітлер поїхав, щаслива Магда Геббельс звернулась до чоловіка:

— До Герінгів фюрер ніколи не поїхав би…

Берлін лежав у руїнах, фронт проходив за сто сорок кілометрів від столиці тисячолітнього рейху, а Магда Геббельс торжествувала свою перемогу, її чоловік стояв поряд, обличчя в нього було блідим від щастя: після шестирічної перерви фюрер приїхав у його дім…

Штірліц намалював велике коло і не поспішаючи заходився заштриховувати його чіткими й дуже рівними лініями. Він згадав зараз усе, що стосувалося щоденників Геббельса. Він знав: щоденниками Геббельса цікавився рейхсфюрер і в свій час докладав максимум зусиль, щоб якось познайомитися з ними. Штірліцу пощастило проглянути фотокопію лише кількох сторінок. Пам'ять у Штірліца була феноменальна: він очима фотографував текст, запам'ятовуючи майже механічно, без будь-яких зусиль.

«…В Англії епідемія грипу, — записував Геббельс. — Навіть король захворів. Добре, якби ця емідемія стала фатальною для Англії, але це вже занадто чудово, щоб бути правдою.

2 березня 1943 року. Я не зможу відпочивати доти, поки всіх євреїв не виженуть із Берліна. Після розмови зі Шпеєром в Оберзальцберзі поїхав до Герінга. У нього в підвалі 25000 пляшок шампанського, в цього націонал-соціаліста! Він був одягнений у туніку, від яскравості якої в мене почалася ідіосинкразія. Але нічого не вдієш, треба його приймати таким, яким він є».

Штірліц згадав, як Гіммлер те ж саме, слово в слово, сказав про Геббельса. Це було в сорок другому році. Геббельс жив тоді на дачі, але не з родиною у великому будинку, а в маленькому скромному котеджику, побудованому «для роботи». Котедж стояв біля озера, і огорожу можна було обійти очеретом — води там було по щиколотки, та й пост охорони СС був трохи далі,