Льюїс Керрол - Аліса в Країні Чудес

несподіванки: за кілька кроків від неї на гілляці сидів Чеширський Кіт. Кіт натомість лише усміхнувся. "На вигляд наче добродушний, — подумала Аліса, — але які в нього пазурі та зуби!.. Варто з ним триматися шанобливо". — Мурчику-Чеширчику, — непевно почала вона, не знаючи, чи сподобається йому таке звертання. Кіт, однак, знову всміхнувся, тільки трохи ширше. "Ніби сподобалося," — подумала Аліса, й повела далі: — Чи не були б ви такі ласкаві сказати, як мені звідси вибратися? — Залежить, куди йти, — відказав Кіт. — Власне, мені однаково, куди йти... — почала Аліса. — Тоді й однаково, яким шляхом, — зауважив Кіт. -... аби лиш кудись дійти, — докінчила Аліса. — О, кудись та дійдеш, — сказав Кіт. — Треба тільки достатньо пройти. Цьому годі було заперечити, тож Аліса спитала дещо інше: — А які тут люди проживають? — Он там, — Кіт махнув правою лапою, — живе Капелюшник, — а отам (він махнув лівою) — [62] Шалений Заєць. — Завітай до кого хочеш: у них обох не всі вдома*. — Але я з такими не товаришую, — зауважила Аліса. — Іншої ради нема, — сказав Кіт. — У нас у всіх не всі вдома. У мене не всі вдома. У тебе не всі вдома. — Хто сказав, що у мене не всі вдома? — запитала Аліса. — Якщо у тебе всі вдома, — сказав Кіт, — то чого ти тут? Аліса вважала, що це ще ніякий не доказ, проте не стала сперечатися, а лише спитала: — А хто сказав, що у вас не всі вдома? — Почнімо з собаки, — мовив Кіт. — Як гадаєш, у собаки всі вдома? — Мабуть, так, — сказала Аліса. — А тепер — дивися, — вів далі Кіт. — Собака спересердя гарчить, а з утіхи меле хвостом. А я мелю хвостом — спересердя, а від радощів гарчу. Отже, у мене не всі вдома. — Я називаю це мурчанням, а не гарчанням, — зауважила Аліса. — Називай як хочеш, — відказав Кіт. — Чи граєш ти сьогодні в крокет у Королеви? — Я б залюбки, — відповіла Аліса, — тільки мене ще не запрошено. — Побачимося там, — кинув Кіт і щез із очей. Аліса не дуже й здивувалася: вона вже почала звикати до всяких чудес. Вона стояла й дивилася *В Англії широко популярні приказки "mad as a hatter", "mad as a March hare ("божевільний, як капелюшник", "казиться, як березневий заєць ). Саме ці приказки й "породили" Керролових персонажів. Капелюшники й справді часто божеволіли: отруєння ртуттю, яку вони використовували, обробляючи фетр, часто спричинювало галюцинації.[63] на ту гілку, де щойно сидів Кіт, коли це раптом він вигулькнув знову. — Між іншим, що сталося з немовлям? — поцікавився Кіт. — Ледь не забув спитати. — Воно перекинулося в порося, — не змигнувши оком, відповіла Аліса. — Я так і думав, — сказав Кіт і знову щез. Аліса трохи почекала — ану ж він з'явиться ще раз, — а тоді подалася в той бік, де, як було їй сказано, мешкав Шалений Заєць. — Капелюшників я вже бачила, — мовила вона подумки, — а от Шалений Заєць — це значно цікавіше. Можливо, тепер, у травні, він буде не такий шалено лютий, як, скажімо, у лютому... Тут вона звела очі й знову побачила Кота. — Як ти сказала? — спитав Кіт. — У порося чи в карася? — Я сказала "в порося", — відповіла Аліса. — І чи могли б ви надалі з'являтися й зникати не так швидко: від цього йде обертом голова. — Гаразд, — сказав Кіт, і став зникати шматками: спочатку пропав кінчик його хвоста, а насамкінець — усміх, що ще якийсь час висів у повітрі. — Гай-гай! — подумала Аліса. — Котів без усмішки я, звичайно, зустрічала, але усмішку без кота!.. Це найбільша дивовижа в моєму житті! До Шаленого Зайця довго йти не довелося: садиба, яку вона невдовзі побачила, належала, безперечно, йому, бо два димарі на даху виглядали, як заячі вуха, а дах був накритий хутром. Сама садиба виявилася такою великою, що Аліса не [64] квапилася підходити ближче, поки не відкусила чималий кусник гриба в лівій руці й довела свій зріст до двох футів. Але й тепер вона рушила з осторогою. "А що, як він і досі буйний?" — думала вона. — Краще б я загостила до Капелюшника!" [65] Розділ сьомий Божевільне чаювання Перед будинком, під деревом, був виставлений стіл, за яким пили чай Шалений Заєць та Капелюшник. Між ними спав як убитий Сонько-Гризун*, правлячи їм за подушку. Заєць із Капелюшником спиралися на нього ліктями і перемовлялись через його голову. "Страх незручно для Сонька, — подумала Аліса. — Але, якщо він спить, то, мабуть, йому байдуже". Стіл був великий, але всі троє тислися з одного його краю. — Нема місця! Нема місця! — загукали вони, помітивши Алісу. — Місця скільки завгодно! — обурилася Аліса й сіла у велике крісло кінець столу. — Скуштуй вина, — люб'язно запропонував Шалений Заєць. Аліса кинула оком по столу, але, крім чаю, нічого не побачила. — Не бачу тут ніякого вина, — сказала Аліса. — А ніякого й нема, — знизав плечима Шалений Заєць. — Тоді не вельми ґречно мені його пропонувати! — сердито мовила Аліса. — Так само, як і сідати за стіл без запрошення, — сказав Шалений Заєць. *Англійська "сонна миша" — гризун, що живе на дереві; нагадує він радше маленьку білку, аніж мишу Назва dormause походить від латинського дієслова dormire (спати) і пояснюється тим, що ці тваринки — нічні, тож сплять удень; взимку вони теж впадають у сплячку.[66] — А я не знала, що його накрито тільки для вас, — відказала Аліса. — Тут далеко більше, ніж три чашки. — Тобі слід постригтися, — сказав Капелюшник. (Він уже давненько пас її цікавими очима й ось нарешті озвався.) — А вам слід навчитися не зачіпати приватних тем, — з притиском мовила Аліса. — Це дуже нечемно! Капелюшник витріщив на неї очі, але сказав ось що: — Чим крук схожий на капшук? "Ну, тепер буде веселіше! — подумала Аліса. — Люблю загадки!" — Думаю, я розлущу ваш горішок, — промовила вона вголос. — Ти думаєш, що зумієш знайти відповідь: ти це хотіла сказати? — мовив Шалений Заєць. — Саме це, — відповіла Аліса. — Тоді думай, що кажеш, — мовив Заєць. — Я завжди думаю! — поквапливо сказала Аліса. — Принаймні... принаймні кажу, що думаю... Зрештою, це одне й те саме! — Аніскілечки! — скрикнув Капелюшник. — Ти ще скажи, ніби: "я бачу, що їм" і "я їм, що бачу" — одне й те саме. — Ти ще скажи, —