Льюїс Керрол - Аліса в Країні Чудес

докинув Шалений Заєць, — ніби "я люблю те, що маю" і "я маю те, що люблю" — одне й те саме! — Ти ще скажи, — підпрягся Сонько із заплющеними, мов у сновиди, очима, що "я дихаю, коли сплю" і "я сплю, коли дихаю" — одне й те саме! [67] — Щодо тебе, друзяко, то це й справді одне й те саме, — зауважив Капелюшник, і на тому розмова урвалася. Якусь часину товариство сиділо мовчки, й Аліса намагалася пригадати все з тієї дещиці, яку знала про круків та капшуки. Капелюшник перший порушив мовчанку. — Яке сьогодні число? — звернувся він до Аліси, добувши з кишені годинника. Він дивився на нього тривожними очима, тоді струснув ним і приклав до вуха. — Четверте, — хвильку подумавши, мовила Аліса. — На два дні відстає, — зітхнув Капелюшник, і додав, світячи лихими очима на Шаленого Зайця: — Я ж тебе застерігав: масло не годиться для годинників. — Але ж то було масло найвищого ґатунку, — сумирно відповів той. — Так, але в нього могли потрапити крихти, — буркнув Капелюшник. — Додумався — мастити кухонним ножем! Шалений Заєць узяв годинника й похмуро вп'явся в нього очима, тоді вмочив його у свій чай і глянув ще раз, після чого не знайшов нічого кращого, як повторити: — Але ж масло було найвищого ґатунку! — Який кумедний годинник, — зауважила Аліса, що з цікавістю зазирала Зайцеві через плече. — Показує дні, але не показує годин! — Ну то й що? — промимрив Капелюшник. — Може, твій годинник показує роки? [68] — Певне, що ні, — жваво відказала Аліса. — А все тому, що рік триває дуже довго. — Отак і мій — сказав Капелюшник. Аліса розгубилася. Капелюшникові слова, здавалось, були позбавлені будь-якого глузду, хоча вона добре розчула кожне слово. — Я не зовсім вас розумію, — сказала вона якомога чемніше. — Сонько знову спить, — зауважив Капелюшник і хлюпнув йому на ніс гарячого чаю. Сонько нетерпляче труснув головою й озвався, не розплющуючи очей: — Звичайно, звичайно, те самісіньке хотів сказати і я! — Ну, як там загадка? Ще не відгадала? — запитав Капелюшник, знову повернувшись до Аліси. — Здаюся! — сказала Аліса. — І яка ж відповідь? — Уявлення не маю, — сказав Капелюшник. — Я так само, — озвався Шалений Заєць. Аліса стомлено зітхнула: — І треба ж було вбити стільки часу на загадку, яка не має відповіді! — Якби ти знала Час так, як я, — насупився Капелюшник, — ти б цього не казала, бо Він — живий. — Не розумію, — сказала Аліса. — Ще б пак! — зневажливо тріпнув головою Капелюшник. — Ти ж, мабуть, із Часом ніколи й словом не перекинулася! — Здається, ні... — обережно відповіла Аліса. — Знаю лише, що іноді неправильно його вживаю, коли пишу завдання з мови. [69] — Ага! Тоді все ясно! — сказав Капелюшник. З Часом треба поводитися правильно! Бач якби ти з ним дружила, він робив би з годинником усе, що захочеш. Ось, припустімо, зараз дев'ята ранку — якраз час початку уроків, а ти береш і шепочеш Часові одне слівце — і стрілки я-ак забігають!.. Пів на другу, час обідати. — Хотів би я, щоб настав час обіду, — тихенько зітхнув Шалений Заєць. — Звісно, це було б чудово, — задумливо мовила Аліса, — тільки до того часу я ще, мабуть не встигну зголодніти. ' — Мабуть, — погодився Капелюшник. — Але його можна затримати на половині другої й тримати скільки завгодно. — Так і ви робите? — запитала Аліса. Капелюшник скрушно похитав головою. — Аби ж то... Ми з Часом розбили глека ще в березні, якраз перед тим, коли оцей добродій (він показав чайною ложечкою на Шаленого Зайця) ошалів, — на великому королівському концерті. Я мав співати: Іди, іди, борщику, Зварю тобі дощику В олив'янім горщику... — Знаєш цю пісню? — Та наче щось таке чула, — відповіла Аліса. — Там є ще продовження, — і Капелюшник заспівав: Мені каша, тобі дощ Щоб періщив густий борщ! Іди, іди, борщику... [70] Тут Сонько стрепенувся і крізь сон заспівав: "Іди-іди-іди-іди-іди..." Він співав так довго, аж решті чаєпивців довелося його вщипнути, аби він перестав. — Ну так от, — повів далі Капелюшник, — доспівую я перший куплет, коли це Королева як підскочить та як зарепетує: "Це марнування Часу! Він убиває Час! Відтяти йому голову!" — Яке дикунство! — вигукнула Аліса. — І відтоді, — тоскно додав Капелюшник, — Час для мене пальцем об палець не хоче вдарити! Відтоді у нас завжди шоста година. Нараз Алісу осяяв здогад. — І через те стіл накритий до чаю*? — спитала вона. — Атож, саме через те, — зітхнув Капелюшник. — У нас завжди пора чаю, нам навіть ніколи помити посуд. — Виходить, ви просто пересуваєтесь по колу, чи не так? — спитала Аліса. — Достеменно так, — відповів Капелюшник. — Вип'ємо чашку і пересідаємо до другої. — А що ви робите, коли доходите до того місця, звідки починали? — ризикнула спитати Аліса. — Давайте міняти тему! — втрутився, позіхаючи, Шалений Заєць. — Це вже починає набридати. Пропоную: нехай наша панянка розкаже нам казку. -Боюсь, я не знаю жодної, — збентежилася Аліса. — Тоді розкаже Сонько! — скрикнули обидва чаєпивці. — Гей, Сонько, прокинься! — І вони ущипнули його відразу з обох боків. *Це було написано ще до того, як звичай пити чай о п'ятій годині дня став у Англії повсюдним.[71] Сонько спроквола розплющив очі. — Я не спав, — озвався він хрипким голосочком. — Я чув, хлопці, кожне ваше слово. — Розказуй казку! — зажадав Шалений Заєць. — Будь ласка, — підхопила Аліса. — Але хутко, — докинув Капелюшник, — бо знову заснеш і не докажеш до кінця. — Колись давно жили собі три сестрички, — швидко заторохтів Сонько, — і звали їх Олша, Асіла і Тільда*. І жили вони на дні криниці. — І що вони там їли? — запитала Аліса, яку завжди цікавили проблеми харчування. — Мелясу**, — сказав Сонько, хвилину подумавши. — Не могло такого бути, — лагідно зауважила Аліса, — адже вони всі були б недужі. — А вони й були недужі, — сказав Сонько. — Дуже недужі... Аліса спробувала уявити, як то можна все життя харчуватися самою мелясою, і це тільки посилило її сумніви. — А чому вони жили на дні криниці? — допитувалася вона далі. — Чому ти не п'єш більше чаю? — цілком серйозно мовив Шалений Заєць. — Більше? — образилася Аліса. — Я ще взагалі його не пила! — Більше чаю вона не хоче, — задумливо сказав Шалений Заєць. *Тут обігруються імена сестер Ліддел — Лоріна Шарлотта, Аліса, Матільда. **Меляса — солодка тягуча