Льюїс Керрол - Аліса в Країні Чудес

темна маса, що утворюється при виробленні цукру з буряків.[72] — Ти хочеш сказати, менше чаю вона не хоче, — втрутився Капелюшник, — адже випити більше, ніж нічого, дуже просто. — А вашої думки ніхто не питав, — зауважила Аліса. — То хто тут зачіпає приватні теми? — переможно запитав Капелюшник. Відповісти на це було нічого, тож Аліса взяла собі чаю і хліба з маслом, а тоді знов повернулася до Сонька. — То чому ж вони жили на дні криниці? Сонько знову трохи подумав і промовив: — Бо то була мелясна криниця. — Таких не буває! — сердито сказала Аліса. — Тс!.. тс!.. — засичали на неї Капелюшник і Шалений Заєць. — Як моє не в лад — я з своїм назад! Докінчуй казку сама, — набурмосився Сонько. — Ні, ні, будь ласка, розказуйте далі! — покірно сказала Аліса. — Я більше не перебиватиму. Мабуть, один такий колодязь усе ж був. — Один! Аякже! — запирхав Сонько. Проте оповідати далі не відмовився. — Отже, ці три сестрички... вони, бачте, жили собі, лижучи... — Лежачи? — засумнівалася Аліса, забувши про свою обіцянку. — Не лежача, а лижучи — вони лизали мелясу! — випалив Сонько, цього разу без жодних роздумів. — Мені потрібна чиста чашка, — перебив Капелюшник. — Пересуньмося на одне місце. [73] І тут-таки пересів на сусідній стілець. Сонько посунувся на його місце, Шалений Заєць — на місце Сонька, й Алісі, хоч-не-хоч, довелося сісти на місце Шаленого Зайця. Капелюшник єдиний виграв від такого переміщення, зате Алісі було найгірше, оскільки Шалений Заєць устиг перекинути у своє блюдце глечик з молоком. Алісі не хотілося знов ображати Сонька-Гризуна, тож вона спитала дуже обережно. — І все ж я не розумію: як вони там жили? — Як, як? — озвався Капелюшник. — Лизнуть меляси, та й точать ляси... Второпала, дурненька? — Перепрошую, а що таке ляси? — спитала Аліса, пускаючи повз вуха останнє Капелюшникове слово. — Ляси — це баляндраси, — пояснив Сонько. Спантеличена такою відповіддю, бідна Аліса аж кілька хвилин не перебивала Сонькової оповіді. — Отак вони й жили, — вів спроквола Сонько-Гризун, позіхаючи й тручи очі, бо його починав морити сон, — лизнуть меляси, поточать ляси, та й малюють всякі вихиляси — усе, що починається з літери Б. — Чому саме з Б? — поцікавилася Аліса. — А чом би й ні? — рвучко підвів голову Шалений Заєць. Аліса знову вмовкла. Сонько-Гризун став западати в дрімоту, та коли Капелюшник його вщипнув, він тоненько вискнув і заговорив далі: — ... з літери Б, наприклад: баляндраси, блідий місяць, байдики, багацько... До речі, чи траплялося тобі бачити таку штукенцію, як багацько? [74] — М... м... м... Як би вам сказати, — остаточно розгубилася Аліса. — Я не думаю... — То й не кажи нічого! — озвався Капелюшник. Такої нетактовності Аліса стерпіти вже не могла: вона встала й подалася геть. Сонько миттю заснув, а на решту чаєпивців Алісин відхід не справив належного враження, хоча вона й озиралася раз чи двічі — чи не покличуть її назад. Оглянувшись востаннє, вона побачила, як Заєць із Капелюшником запихають Сонька у чайник. — Ну й нехай, усе одно я більше туди не піду! — казала собі Аліса, пробираючись крізь хащі. — Скільки живу, дурнішої компанії не бачила! Не встигла вона це доказати, як раптом у стовбурі одного з дерев угледіла двері. — Оце цікаво! — подумала вона. — А втім, сьогодні цікаве все. Гадаю, мені можна туди ввійти? Вона увійшла, і... знов опинилася у довгому коридорі з тим самим скляним столиком. — Тепер я вже буду мудріша, — сказала вона подумки і почала з того, що взяла золотого ключика й відчинила дверцята до саду. Далі вона відшукала в кишені шматочок гриба і гризла його доти, доки не зменшилася вдвоє. І ось, пробравшись крізь вузенький прохід, вона вступила нарешті до чарівного саду з барвистими квітниками й прохолодними водограями. [75] Розділ восьмий Королевин крокет При самому вході до саду ріс великий трояндовий кущ: троянди на ньому були білі, але троє садівників фарбували їх на червоно. Зацікавлена Аліса підступила ближче, і в цю мить один садівник сказав: — Обережніше, П'ятірко! Ти мене всього обляпав! — Я ненароком! — буркнув П'ятірка. — Це Сімка підбив мені лікоть. Сімка підвів очі й сказав: — Браво, П'ятірко! Завжди звертай на іншого! — Ти б краще помовчав! — сказав П'ятірка. — Щойно вчора я чув, як Королева казала, що за твоїм карком давно плаче сокира! — А то за що? — поцікавився той, кого обляпали. — А то вже не твій клопіт, Двійко! — сказав Сімка. — Ба ні, якраз його! — вигукнув П'ятірка. — І я йому таки скажу, за що: за те, що він замість цибулі приніс на кухню тюльпанових цибулин. Сімка жбурнув пензля. — Більшої кривди годі уяви... — почав він, але тут його погляд упав на Алісу, і він затнувся. Решта двоє теж озирнулися, і всі разом низенько їй уклонилися. — Чи не будете ласкаві сказати, — несміливо озвалася Аліса, — навіщо ви фарбуєте троянди? П'ятірка з Сімкою промовчали і тільки глипнули [76] на Двійку. Той почав пошепки пояснювати: — Розумієте, панно, отут повинен був рости червоний кущ, а ми взяли та й посадили білий. І якщо Королева це виявить, нам усім, знаєте, постинають голови. Тому, панно, ми й стараємося, аби ще перед її приходом... Тут П'ятірка, який тривожно позирав углиб саду, загорлав: — Королева! Королева! — і всі троє садівників попадали ниць. Почувся тупіт багатьох ніг, і Аліса озирнулася, нетерпляче виглядаючи Королеву. Першими з'явилися десятеро вояків із піками. Усі вони, як і садівники, були плоскогруді й прямокутні, з руками й ногами по краєчках. За ними — так само в колоні по двоє — крокувало десятеро челядників, розцяцькованих з голови до п'ят бубнами. Далі, побравшись за руки, з веселим підскоком ішли парами королівські діти; їх теж було десятеро, і всі — в чирвових серцях. За дітьми виступали гості, здебільшого королі й королеви, і серед них Аліса впізнала Білого Кролика: він то цокотів щось нервовою скоромовкою, то усміхався, коли говорили інші, і врешті проминув Алісу, не помітивши її. За гостями йшов Чирвовий Валет: на червоній оксамитній подушці він ніс королівську корону. А замикали всю цю пишну процесію КОРОЛЬ і КОРОЛЕВА СЕРДЕЦЬ. Аліса завагалася: чи не слід і їй упасти ниць, але не пригадувала, щоб хтось колись казав про таке правило під час процесій. [77] "Та й хто тоді буде на них дивитися, — подумала вона, — коли всі лежатимуть долілиць?" Тож вона стояла на місці й чекала. Коли процесія порівнялася з Алісою, всі зупинилися і прикипіли