Верона Дарк - Після зради, Верона Дарк

Розділ 11. Гіркий присмак блиску

Я повернулася до зали, відчуваючи легкість і тривогу водночас.
Розмова з Адріаном залишила теплий слід у моїй душі, але водночас вона нагадала мені, що я — заміжня жінка. Що я в хаосі, який не можу поки розкласти по полицях.

Я пробиралася між людьми, які сміялися, пили вино, робили селфі — красивий світ, у якому мені ще не було місця. І раптом… я відчула чиюсь руку на своїй талії.

— Красуне, я тебе десь бачив... Чи, може, мені просто пощастило? — промовив зухвалий голос.

Я різко відвернулася.
Переді мною стояв чоловік у дорогому костюмі, з самовпевненою посмішкою та п’яним блиском в очах.

— Вибачте, я не… — почала я, але він не дав договорити.

— Ходи, покажу тобі, де тут справжнє задоволення, — нахилився ближче й нахабно обхопив мене за руку.

Я відсторонилася. Серце закалатало, обличчя спалахнуло.

— Відпустіть мене! — голос мій здригнувся, але я намагалася триматися.

Він лише ще дужче стиснув мою руку й нахилився ближче до мого обличчя. Його запах — алкоголь і важкі парфуми — викликав у мене огиду. Я озиралася довкола, шукаючи очима Машу або хоча б когось знайомого, але всі були зайняті собою.

— Ну чого ти така? Давай просто розслабимось, без зайвих питань, — прошепотів він, не відпускаючи мене.

Мені стало страшно.

У цю мить я згадала Стаса. Його погляд, його руки, його силу.
Так, ми не розуміємося. Так, він мене не підтримує. Але поруч із ним я ніколи не відчувала страху. Ніколи.

Я вирвала руку з усієї сили й кинулася до столика, де мала бути Маша. Вона якраз сміялася з кимось, але, побачивши мій стан, одразу змінилася в обличчі.

— Що сталося? — схопила мене за руку.

— Я їду. Я не можу… Просто… Вибач, — я зусиллям стримувала сльози.

— Ніка, ти впевнена? Давай я тебе проведу…

— Ні, все добре. Я просто… Я викличу таксі. Мені потрібно подумати. І… поговорити зі Стасом.

Маша мовчки обійняла мене.
— Ти сильна, Ніка. І все зрозумієш. Просто не мовчи про свої почуття.

Я кивнула й швидко вийшла з залу, поки не розплакалась прямо там.
У таксі, дивлячись у вікно, я знову відчула цю пекучу порожнечу всередині. Я не знала, що буде далі. Але одне я знала точно — мовчати більше не можна. Ми або зцілимо наш шлюб, або… розірвемо його остаточно.

Я повинна дізнатися, хто ми з ним сьогодні — коханці, чужі чи просто спогади, що ще не встигли згаснути.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍