Інесса Подгорецька - Морська казка, Інесса Подгорецька

Коли всі вже стояли біля вагону і прощалися зі своїм гідом, Ніка вирішила підійти до Стефана останньою. Вона не знала, що йому скаже, та хотіла ще хоч раз потримати його за руку.

Дівчата вже по десять разів подякували Стефану, перепитали чи записав він усі їхні номери. Так, їхати не хотілося, але всі були досить веселі і бадьорі. Стефан теж вдало підігравав студенткам, а сам косився туди, де мовчки стояла його Ніка.

 Після того, як провідниця почала вже гримати, що поїзд через 5 хвилин відправляється, дівчата, нарешті, зайшли до вагону. На пероні залишилася тільки Ніка. Вона підійшла до Стефана і взяла його за руку. Дівчина глянула у вічі хлопцю. Її очі наповнилися слізьми і одна таки покотилася по щоці. Ніка не могла сказати ні слова. Вона просто тримала Стефана за руку і тонула в його блакитних очах.

-Поїзд відправляється! -наче металом по серцю, прозвучали слова провідниці.

Ніка стиснула сильніше руку Стефана і промовила:

-Я кохаю тебе!

І піднявшись навшпиньки, поцілувала його! Ніжно, легко, по дитячому, але поцілувала.

Потім швидко обернулася і застрибнула на останню сходинку, вже відїзджаючого потяга.

Потім вона обернулася. Стефан так і стояв, не рухаючись. Його погляд так само вбивав і воскресав, як і в день знайомства. А вуста щось шепотіли. Ніка вже не чула, що він говорив, але точно знала, що то були за слова…