Інесса Подгорецька - Морська казка, Інесса Подгорецька

Розділ 9

Після повільного танцю, Ніка встигла жестами показати Каті, щоб та їх прикрила. Подруга все зрозуміла.

Стефан і Вероніка спробували непомітно покинути танцмайданчик і пішли в напрямку пляжу. Дівчині, щоправда, було байдуже, куди вони йдуть. Стефан тримав Ніку за руку, обидва мовчали, чутно було лише шалене серцебиття та шум прибою.

Першою перервала мовчання Ніка:

-Я так не хочу завтра їхати. Мені тут дуже добре.

-Я теж не хочу тебе відпускати - з жалем в голосі підхопив Стефан. Ти не виходиш з моєї голови з моменту нашої зустрічі на вокзалі.

Ніка мовчала. Вона не знала, як реагувати на такі зізнання. Врешті вона й сама не знала, що відчуває до Стефана. Так, їй хотілося закричати, що шалено в нього закохалася, як школярка, з першого погляду і тепер не знає, як буде без хлопця у Києві. Але щось заважало їй навіть рота відкрити.

Стефан побачив, що Ніка мовчить і вирішив змінити трохи тему, щоб не злякати остаточно дівчину своїми зізнаннями.

-А чому ти вирішила пов'язати своє життя з туристичною індустрією?-запитаф Стефан

- Мені подобається подорожувати. -досить несміливо відповіла Ніка. -Та поки подорожую тільки Україною.-вже більш впевнено додала дівчина.

-А що плануєш робити після універу?

- Не знаю. В мене є мрія: відкрити свою турагенцію і організовувати тури Україною. Мені здається, що у нас є така купа ще незвіданих місць, що закордон просто відпочиває! - гордо сказала Ніка.

-Ого! Круто! Амбітні плани.

-Що є то є! Я завжди обираю або все, або нічого!

- Ти максималістка?

-Ну не зовсім. Я просто вважаю, що своєю справою треба горіти і виконувати її на 1000% або не братися взагалі.

-Це тільки роботи стосується?-хитро запитав Стефан

-Ні. Я і в особистому житті така.

-Тоді зрозуміло-з легкою іронією відповів хлопець.

- А ти? Які в тебе плани після аспірантури?

- Я хочу і далі займатися реабілітологією. В мене є декілька досить перспективних пропозицій. От саме зараз обдумую їх.

-А де? У Франківську чи…?-несміливо запитала Ніка

-Поки тільки у Франківську і у Львові.-трохи винувато відповів Стефан.

На декілька хвилин обоє замовкли…

-Ой, я обожнюю Львів. -спробувала розрядити обстановку Ніка.

- Так, я теж його люблю. Але рідний Франківськ люблю більше.

- А я ніколи не була у Франківську.

-Приїзди! Запрошую! Буду радий знову побути твоїм гідом!

-Домовилися. Тоді з мене екскурсія Києвом, якщо будеш проїздом.

-Обов’язково скористаюся такою можливістю.

І  знову обоє замовкли. Кожен думав про своє. І кожен не наважувався порушити цю тишу.

Вони довго гуляли берегом. Тепле море хлюпало і змивало їхні сліди на піску. Ось тільки вони пройшли… А сліди вже змило, наче ніколи їх не було.

Стефан тримав Ніку за руку і боявся її відпустити. Здавалося, якщо він хоч на мить відволічеться, дівчина зникне, як і сліди на піску.

Вони довго гуляли говорили, а більше мовчали. І ця тиша значила більше, ніж слова.

Під ранок вони сиділи на березі і збиралися зустріти світанок. Та довга нічна прогулянка так втомила Ніку, що вона заснула на плечі у Стефана. Хлопець не наважився її розбудити. Вероніка прокинулася, коли сонечко вже сяяло над морем.

-Чому ти мене не розбудив? Я все проспала!-сонно бурмотіло Ніка.

- Ти так солодко спала. Я милувався тобою. Так що, я теж пропустив світанок - зі звабливою посмішкою, відповів Стефан.

Ніка вся почервоніла.

-Вмієш, ти, у фарбу вганяти!

-Я і не таке умію! -хитро відповів Стефан.

Ніка ще більше почервоніла. І щось хотіла сказати, але її перервав хлопець:

-Нам час, спляча красуня, бо пропустиш свій потяг.

І хоч, як обоє не хотіли повертатися до суворої реальності, але… час був проти них.

Вони повернулися до пансіонату, коли решта групи вже снідали. Часу залишалося зовсім трохи. Можливо, саме ця метушня перед дорогою і врятувала Ніку від зайвих питань одногрупниць.

Єдине, коли Ніка зайшла в номер Катя запитала:

-Ну що, подруго, вдалося звабити нашого Аполлона?

-Катю, будь ласка, не зараз -ледь не зі сльозами на очах відповіла Ніка.

-Ок! В нас попереду довга дорога у поїзді. Коли будеш готова, розповіси.-розуміючи, відповіла Катя.

Більше цю тему до від'їзду дівчата не підіймали.

Ніка весь час була як в тумані.  Весь час згадувала нічну прогулянку.

Після повернення до пансіонату і вже по дорозі на вокзал, Ніка боялася дивитися на Стефана. Боялася зазирнути в його очі. Її серце розривалося від майбутньої розлуки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍