Salamander - Темні нащадки, Salamander

Вранці, коли сонце тільки почало підніматися, Аурелія і Лукас швидко пакували речі. Їхні рухи були чіткими й злагодженими — вони обоє розуміли, що часу обмаль. Аурелія поклала до рюкзака кілька комплектів одягу, документи та необхідні дрібниці, а Лукас тим часом перевіряв їхні квитки.

— Все готово? — запитав Лукас, поглядаючи на неї.

Аурелія кивнула і миттєво закинула останні речі до рюкзака, а потім вони обидва вийшли з квартири.

На вулиці було прохолодно, але повітря свіже. Таксі вже чекало їх біля під'їзду. Вони сіли в машину, і водій, одразу зрозумівши, куди їдуть пасажири, рушив до аеропорту.

— Шотландія, значить, — сказав Лукас, дивлячись через вікно, намагаючись заспокоїти нерви. — Історія, яку ти мені розповіла, звучить неймовірно.

Аурелія, нахилившись до нього, тихо відповіла:

— Це правда, Лукас. Всі ці роки я не могла сказати тобі, бо боялася. Але тепер ми мусимо це зробити.

Водій їхав по вулиці, а Аурелія та Лукас дивилися один на одного, їхні думки були зайняті тільки одним — майбутнім, яке зміниться назавжди, коли вони дізнаються, що відбувається.

Аеропорт невдовзі став виднітися на горизонті, і серце Аурелії забилося швидше.

В аеропорту панував звичний хаос: люди поспішали, у коридорах був шум, і всюди можна було побачити пасажирів, які йшли до своїх гейтів. Аурелія та Лукас поспішали, встигаючи пройти реєстрацію на рейс до Шотландії. Вони тримали свої квитки і паспорти в руках, намагаючись зберігати спокій серед метушні.

— Тобі не здається, що все це неймовірно швидко відбувається? — запитав Лукас, поглядаючи на Аурелію, коли вони підходили до контролю безпеки.

— Це все через те, що я не можу залишити це без уваги, — відповіла вона, вперше за весь час помітивши, як швидко рухається їхнє життя після того, як вона відкрила йому свою таємницю. — Ми повинні дізнатися, що сталося.

Підходячи до контрольного пункту, вони показали свої паспорти та квитки. Службовець уважно перевірив документи, не задаючи додаткових питань, і дозволив пройти. Аурелія відчула полегшення, але її серце все ж тріпотіло від передчуття, що попереду ще багато невідомого.

— Ти готовий до цього? — запитала вона, поки вони проходили до виходу на літак.

— Ти навіть не уявляєш, як я готовий, — Лукас усміхнувся, хоч і було видно, що він теж відчуває тривогу. — Ти не одна. Я з тобою, і ми це зробимо разом.

Пройшовши паспортний контроль, вони пройшли до зали очікування. Зал був переповнений людьми, які чекали свої рейси. Аурелія швидко оглянулася, щоб знайти їхній гейт. Вони підійшли до нього, сели на м'які крісла і почали чекати оголошення про посадку.

— Ти знаєш, я завжди уявляв собі, що подорож до Шотландії буде абсолютно іншою, — посміхнувся Лукас, намагаючись розрядити атмосферу.

Аурелія кивнула, але її думки були далеко. Вона уявляла себе там, у Шотландії, біля стародавніх каменів і поряд з друїдами, з якими їй доведеться зустрітися. Їй здавалося, що це велика відповідальність — на її плечах був увесь їхній шлях.

Нарешті оголосили посадку на рейс. Лукас взяв її за руку, і вони разом вийшли на посадковий місток. Літак вже чекав, готовий вирушити в подорож. Вони зайшли всередину, знайшли свої місця біля вікна. Лукас сів поруч з Аурелією, і незабаром літак почав рухатися по злітній смузі.

Аурелія глибоко вдихнула, дивлячись через вікно на підняте вгору місто. Після кількох хвилин, коли літак відірвався від землі, вона почала відчувати, як її тіло розслабляється.

— Ми це зробимо, — сказала Аурелія, тихо дивлячись на Лукаса.

— Так, ми це зробимо, — відповів він, обіймаючи її за плечі.

Аурелія дивилася через вікно літака, спостерігаючи за хмарами, що повільно рухались під ними. І раптом одна з хмар привела її до спогадів, які були заховані глибоко в її серці.

Вона згадала, як Каель тримав її, коли вони летіли високо в небі. Вітер розвіював її волосся, а він підтримував її, притискаючи до себе, і вони разом перетинали безкрайні простори, вище за все на землі. Її серце наповнювалося тремтінням, коли вона згадувала його очі — глибокі, як онікс, темні, наче ніч. Кожен погляд був настільки інтенсивним, що вона відчувала, як він проникає в її душу.

Каель був не таким, як інші. Його чорне волосся, яке спадало на плечі, здавалось, переливалося в темних відтінках, і це поєднувалося з його темними крилами. Його крила, величезні та сильні, притягували її погляд, коли він розгортав їх і злітав в небо. Він був одним із тих, хто володів силою, і це була не просто фізична сила — це була магія, магія, якою він керував.

Вона була закохана в Каеля. Ще дитиною, ледве досягнувши 15 років, вона дивилася на нього, як на героя з легенд. Його сила, впевненість, і таємничий характер захоплювали її. Він завжди здавався недосяжним, старшим, мудрішим і досвідченішим. Йому було більше п'ятисот років, і ця різниця у віці була прірвою між ними. Але в той час це її не хвилювало. Їй здавалося, що вони могли б бути разом, якщо б доля була прихильнішою.

Каель часто був поруч із нею, навчав її фехтуванню, навичкам виживання в лісі та навіть магії. Але кожен його рух і кожне слово були просякнуті холодною стриманістю. Вона тоді не розуміла, чому. Її юна любов, така чиста і палка, розбивалася об стіни, які він вибудував навколо свого серця.

Каель, її Каель, з холодною впевненістю підтримав короля. Його оніксові очі зустріли її погляд, але в них не було того тепла, яке вона шукала. Він вибрав сторону короля. Як і Даріус, хоча той зробив це неохоче. Вона пам’ятала, як її серце розривалося на шматки, коли Каель промовив ті слова:

— Це найкращий шлях для обох наших народів, принцесо.

Аурелія мимоволі міркувала, як сильно змінився її світ після того, як вона зустріла Лукаса. Хоча її серце залишалося прив’язаним до минулого, вона не могла не відчувати, що її шлях тепер був іншим, що вона вибрала зовсім інший шлях, де був Лукас — її підтримка в цей новий етап її життя.

Але Каель, навіть через усі ці роки, залишався важливою частиною її спогадів. Його темні крила і погляд, сповнений таємниць і сили, все ще були в її пам'яті.