Настя Коваленко - Код Буття , Настя Коваленко

Розділ 11. Творець серед нас

Світ тріщав по швах. Лінії, які я малював, більше не слухались. Вони змінювались самі по собі, перекручувались, наче боролись проти мене. Аліса мовчки йшла поряд, її тінь змішувалась із уламками реальності, що розсипалась на очах.

— Щось не так, — прошепотіла вона. — Ти не можеш завершити історію сам.

Я зупинився. Серце билося гучніше, ніж звук тріскаючої структури навколо. І тоді переді мною відкрились двері — не фізичні, а такі, що відчуваєш шкірою. Спогад.

Я побачив кімнату. Стіл, олівець, папір. І тебе — дівчину з теплими очима та зосередженим поглядом. Ти щось писала. Мене. Малювала мій профіль, мої очі, мої сумніви. І посміхалась. Я був твоїм героєм. Твоїм улюбленцем.

Але щось змінилось. Спогад зрушив, і я побачив тебе вже в іншому місці — в темряві. У скляній клітці. На тобі кайданки. За вікном не було світанку. Лише стерильне світло і голос у гучномовці:

— Заборонена авторка. Код порушено. Видалити.

Я не знав, як, але простягнув руку до простору між нами — і клітка зникла. Світ здригнувся. Ти встала і подивилась на мене. Жива. Вільна.

— Ти прийшов, — сказала ти. — Я чекала на тебе.

Я допоміг тобі вийти. І коли твої пальці торкнулись моїх, світ почав зростатись. Всі лінії стали на свої місця. Бо лише ти могла його завершити. Я був лише частиною твого коду. Але тепер — ми

творимо разом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍