Bella Isfrella - Милосник, Bella Isfrella

— Сьогодні я прокинувся в дуже вдалій обстановці, — відповів він з натяком, ледь не облизуючи губи. — Це точно був не ліс. Пахло солодкими дівочими принадами...

— Ясно, зрозуміла, не продовжуй, — швидко перебила я його, увійшовши до крамниці, куди він пішов за мною хвостиком.

Крамниця була просторою і наповненою мисливцями. Вона пропонувала всі можливі мисливські знаряддя — від луків до мечів і ножів. Я підійшла до вітрини з ножами, шукаючи щось підходяще.

— Дивне місце для покупок юної особи, — знову заговорив Стефон, його погляд насторожено блукав довкола.

— Ідеально, — відповіла я, обертаючи в руці невеликий ніж, відчуваючи його легкість і приміряючись до замаху. Лезо тихо розсікало повітря, приємно лягаючи в руку.

— Ти що, на полювання зібралась? — запитав Стефон, примруживши очі й з недовірою розглядаючи мене.

— З цим на полювання не підеш, — відказала я з удаваною легкістю, — але кілька дірок зробити можна.

Відчувши, як тривога підкочується до горла, я натягнула на обличчя іронічну усмішку, сподіваючись, що вона зможе прикрити моє хвилювання.

— Ти сьогодні якась кровожерлива, — склавши руки на грудях, він уважно розглядав мене.

— Тичковий ніж, хороший вибір для пані, — професійно, без зайвих питань, промовив продавець, підходячи до стійки.

— Беру, заверніть, будь ласка, — ввічливо, з широкою посмішкою мовила я продавцю.

Стефон уважно споглядав на мене, але утримався від подальших коментарів.

Виходячи з крамниці, я сховала покупку до торби, намагаючись не привертати зайвої уваги.

— Так, з чим тобі потрібна моя допомога? — запитала я Стефона, коли ми знову опинилися на вулиці.

— Власне, мене цікавить та богиня, що розвела безлад тієї буремної ночі.

— Думаєш, вона верне тебе додому? — я спробувала вловити його думки, дивлячись йому в очі.

— Хочу дізнатися. Можеш описати її? Може, ім'я знаєш? — його тон став серйознішим.

— Не бачила її, лише чула голос, — замислилась я, намагаючись пригадати подробиці. — Ім'я було, але я не впевнена, не пам'ятаю.

— Може, спробуєш згадати? Від цього якби залежить моя доля, — намагався тиснути на жалість вовкулака.

— Але я знаю, кого можна спитати.

— Не кажи цього, не кажи! — занив він, зрозумівши, що я збираюся сказати.

— Духа!

— Я ж казав, мовчати! — обурено вигукнув Стефон.

— Ти що, розгнівану богиню не боїшся, а духів страшишся? — я знизала плечима, дивуючись його реакції.

— Духи — шкідники, які приречені псувати нам життя. А богиня діє з власних розрахунків, з нею можна домовитися.

— Хай там як, у тебе варіантів обмаль. Власне кажучи, їх і немає, — підсумувала я.

— Дякую, — зіронізував вовкулака.

— Будь ласка. Мені час, треба сусідці допомогти. І ще, — кинула на нього серйозний погляд. — Не здумай крутити хвостом перед моїми подругами, Софією і Феклою. Не мороч їм голови. В разі чого, я тут єдина знаю твою таємницю.

— Та я навіть не знаю цих твоїх Софію і… як ти там сказала? — скривився Стефон, удавано знизуючи плечима. — Риби багато в морі.

— Тому цих рибок обпливай стороною, — сказала я, залишаючи вовкулака на площі.

Він тільки посміхнувся у відповідь, але промовчав, зрозумівши, що сперечатися безглуздо.