Марі-Анна Харт - Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт

Дилема

Вітер несамовито свистів, зриваючись з верхівок дерев і завиваючи в ущелинах. Ділан стояв на краю скелястого обриву, вдивляючись у темряву лісу, що розкинувся перед ним. Його одяг тріпотів, волосся розкуйовдилося, але він не звертав уваги. Усередині нього вирувала буря, сильніша за будь-який вітер. Його руки тремтіли не від холоду, а від стримуваної люті.

Останні два місяці були важкими. Стая розкололася. Частина перевертнів бачила в Ділані справжнього лідера і була готова йти за ним. Інші залишалися вірними його дядькові, визнаючи саме його своїм Альфою. Напруга зростала. Погляди ставали холоднішими, розмови – коротшими, а в очах багатьох можна було прочитати виклик.

 Дядько Ділана мовчки спостерігав, але не діяв. Це бісило. Ділан очікував, хоч якогось кроку, але той просто вичікував.

Позаду почулися кроки. Ледь чутні, але він одразу впізнав їх.

— Якщо ти продовжиш так кипіти, то скоро вибухнеш, — промовив Тарік, один із небагатьох, кому Ділан зараз довіряв.

Ділан гірко посміхнувся, стискаючи кулаки.

— А якщо вибух — це єдине, що допоможе щось змінити?

Тарік схрестив руки на грудях і нахилив голову, уважно дивлячись на нього.

— Я знаю, що ти готовий боротися, — повільно сказав він. — Але замість того, щоб рвати всіх на шматки, є простіший шлях. Виклич його на бій.

Ділан різко розвернувся, звузивши очі.

— Ти пропонуєш мені кинути виклик дядькові?

— Саме так, — впевнено кивнув Тарік. — Якщо ти переможеш, стая буде твоєю. Без зайвого кровопролиття, без розколу. І ніхто більше не посміє сумніватися, хто справжній Альфа.

Ділан мовчав. Ідея мала сенс, але…

— Він не піде на це, — пробурмотів він. — Він знає, що я сильніший.

— Якраз тому ти маєш змусити його. — Тарік зробив крок ближче, його голос став тихішим, майже хижим. — Якщо він відмовиться, він покаже всім, що боїться тебе. Це підірве його авторитет, і тоді стая сама вирішить, кого слухати.

Ділан провів язиком по зубах, розмірковуючи. Дядько любив контроль. Любив владу. Але ще більше він любив свою репутацію. Відмова від виклику стане для нього приниженням, плямою, яку він не зможе змити.

Ділан різко стиснув кулаки.

— Я не можу зараз думати про стаю. Я не можу думати ні про що, крім того, що Кейт зникла! Вона носить мою дитину, а я не знаю, де вона! — голос Ділана був низьким і здавленим, у ньому змішувалася лють і розпач.

Тарік, що стояв навпроти, схрестив руки на грудях, спокійно спостерігаючи за ним.

— Її знайдуть, — промовив він впевнено.

— Пройшло вже два місяці! — Ділан змахнув рукою, роблячи крок уперед. Його тіло напружилося, а погляд спалахнув. — Жодних слідів. Ми постійно заходимо в глухий кут. Вона не могла крізь землю провалитися!

Тарік зітхнув, ніби втомився чути одне й те саме.

— Ти не думаєш головою, Ділане. Ти дозволяєш своїм емоціям керувати тобою. Зараз ти повинний очолити стаю, Ділане. Тобі потрібно об'єднати її. Бо коли в стаї два Альфи, це погано. Ми виглядаємо слабкими для інших стай. Вони бачать нас і думають, що можемо впасти, і це дає їм можливість скористатися нашою слабкістю. Ти цього хочеш?

Ділан замовк. Він відчував, як тягар відповідальності лягає на його плечі.

— Я розумію, — тихо промовив він, поглянувши на Таріка. — Але я не можу зне думати  про Кейт.

Тарік зробив паузу, знову спокійно дивлячись на друга.

— Ти нікому не допоможеш, якщо залишиш стаю розірваною. Ти хочеш бути справжнім лідером? Ти хочеш захистити її? Тоді почни з того, щоб об'єднати стаю.

Ділан зітхнув. Його внутрішня боротьба була ще далеко не завершена, але зараз він розумів: об'єднання стаї — це перший крок, щоб бути сильним для Кейт і для себе.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍