Сюзанна Кларк - Піранезі, Сюзанна Кларк

своєму костюмі та блискучих черевиках. Я ж охайним не був. Мій одяг був пошарпаний і полинялий, роз’їдений Морською Водою, в якій я рибалив. Мені страшенно не хотілося привертати його увагу до цього контрасту між нами, але він усе-таки поставив мені запитання, тож треба було відповісти.

— Змінилось от що: колись я мав черевики. Тепер — ні.

Однодумець із великим здивуванням поглянув на мої босі смагляві ноги.

— Коли це сталося?

— Близько року тому. Мої черевики розпалися.

Він розреготався.

— Чому ти нічого не сказав?

— Не хотів завдавати тобі клопоту. Подумав, що можна змайструвати черевики з риб’ячої шкіри. Але не знайшов на це часу. В цьому винен лише я.

— Чесно кажучи, Піранезі, — сказав Однодумець, — який же ти ідіот! Коли це — єдине, що заважає тобі піти до… до… як ти там називаєш оте приміщення…

— Сто Дев’яносто Другої Західної Зали, — вставив я.

— Так. Байдуже. Коли річ лише в цьому, я завтра дістану тобі черевики.

— О! Це було б… — заговорив я, та Однодумець підніс руку.

— Не треба дякувати. Просто добудь потрібні мені відомості. Це — все, чого я прошу.

— О, я добуду! — пообіцяв я. — Щойно в мене з’являться черевики, це вирішить проблему. Я дістануся Сто Дев’яносто Другої Західної Зали за три з половиною години. Щонайбільше за чотири.

Черевики

ЗАПИС ВІД ШІСТНАДЦЯТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Дорогою до Третьої Південно-Західної Зали цього ранку я пройшов через Другу Південно-Західну Залу. На Порожньому Постаменті, що на нього спирається Однодумець, стояла маленька картонна коробка. Вона мала темно-сірий колір. На її кришці було зображення восьминога, також сіре, але блідіше, а також помаранчевий напис. Напис такий: «АКВАРІУМ».

Я відкрив коробку. На перший погляд видавалося, ніби там лежить лише тонкий білий папір, та, піднявши його, я знайшов пару черевиків. Вони були виготовлені з парусини блакитно-зеленого кольору, що нагадував мені Припливи Південних Зал. Їхні ґумові підошви були товсті й білі, а ще вони мали білі шнурки. Я дістав їх із коробки й надів. Вони сіли ідеально. Я спробував походити в них. Ноги в них почувалися прекрасно захищеними та скакабельними.

Я цілий день бігав і танцював, просто щоб насолодитися відчуттям власних ніг у нових черевиках.

— Погляньте! — звернувся я до ворон у Першій Північній Залі, коли вони злетіли з Високих Статуй подивитися, чим я займаюся. — У мене нові черевики!

Але ворони лише закрякали й посідали знову.

Список речей, які мені дав Однодумець

ЗАПИС ВІД СІМНАДЦЯТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Я склав список усіх речей, які мені дав Однодумець, щоб не забувати про вдячність і дякувати Будинкові за те, що послав мені такого чудового друга!

Того Року, коли я дав назви Сузір’ям, Однодумець дав мені:

♦ спальний мішок

♦ подушку

♦ 2 ковдри

♦ 2 рибальські сіті з синтетичного полімеру

♦ 4 великі відрізи товстого пластику

♦ ліхтарик. Я ніколи ним не користувався й тепер не можу згадати, куди його поклав.

♦ 6 коробок сірників

♦ 2 пляшечки мультивітамінів

Того Року, коли я порахував і нарік Мертвих, він дав мені:

♦ бутерброд із сиром і шинкою

Того Року, коли у Двадцятій і Двадцять Першій Північно-Східних Залах обвалилася Стеля, він дав мені:

♦ 6 пластикових мисок. У них я збираю Прісну Воду, коли та протікає крізь Тріщини у Стелі та стікає по Обличчях Статуй. Одна з мисок блакитна, дві — червоні, а три мають колір хмар. З мисками кольору хмар буває клопіт. Вони майже такого самого білувато-сірого кольору, як Статуї. Щоразу, коли я ставлю їх кудись збирати Воду, вони вмить зливаються із тлом, і я їх гублю. Одна зникла минулого року, і я досі її не знайшов.

♦ 4 пари шкарпеток. Моїм ногам дві Зими було тепло й затишно, але тепер шкарпетки всі в дірках. На жаль, Однодумцеві ще не спало на думку дати мені нові.

♦ вудку й волосінь

♦ апельсин

♦ шматок різдвяного торта

♦ 8 пляшечок мультивітамінів

♦ 4 коробки сірників

Того Року, коли я помандрував до Дев’ятсот Шістдесятої Західної Зали, він дав мені:

♦ нову батарейку для наручного годинника

♦ 10 нових зошитів

♦ різне канцелярське приладдя, зокрема 12 великих аркушів паперу для Зоряних Мап, конверти, олівці, лінійку та кілька гумок

♦ 47 ручок

♦ знову мультивітаміни та сірники

Цього року (того Року, коли до Південно-Західних Зал прибули Альбатроси) він наразі дав мені:

♦ ще 3 пластикові миски. Ці — найкращі: вони яскраві, тож їх легко побачити. Одна помаранчева, а дві — різних відтінків зеленого.

♦ 4 коробки сірників

♦ 3 пляшечки вітамінів

♦ пару нових черевиків!

Я дуже багато чим завдячую щедрості Однодумця. Без нього я не спав би в теплі й добрі у своєму спальному мішку під час Зими. Не мав би зошитів, у яких можна занотовувати думки.

При цьому я часом замислююся, чому Будинок дає більше різних предметів Однодумцеві, ніж мені, надає йому спальні мішки, взуття, пластикові миски, бутерброди із сиром, зошити, шматочки різдвяного торта й багато іншого, тоді як мені здебільшого дає рибу. Гадаю, річ у тому, що Однодумець не так добре вміє дбати про себе, як я. Він не вміє рибалити. Ніколи (наскільки мені відомо) не збирає водоростей, не сушить їх і не зберігає, щоб розпалювати багаття чи смачно перекушувати; він не вичиняє риб’ячих шкірок, наче справжню шкіру (а вони корисні в багатьох справах). Якби Будинок не надавав йому всього цього, він цілком міг би загинути. Або ж (і це більш імовірно) мені доводилося би присвячувати чимало часу піклуванню про нього.

Ніхто з Мертвих не заявляє прав на ім’я Адді Домар

ЗАПИС ВІД ВІСІМНАДЦЯТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Відколи я відвідував Мертвих, минуло вже кілька тижнів, тож сьогодні я це зробив. Відвідати їх усіх за один день — це серйозне досягнення, позаяк вони лежать на відстані в кілька кілометрів одне від одного. Я офірував кожному з них воду та їжу, а також латаття, яке зібрав у Затоплених Залах.

Біля кожної Ніші й кожного Постаменту я шепотів ім’я «Адді Домар». Сподівався, що хтось із них — той, кому належить це ім’я, — якимось чином повідомить про те, що його приймає. Та цього не сталося. Навпаки, стоячи на колінах перед кожною Нішею й кожним Постаментом, я відчував щось схоже на відмову, неначе це ім’я відштовхували.

Мандрівка

ЗАПИС ВІД ДЕВ’ЯТНАДЦЯТОГО ДНЯ