Євгеній Шульженко - Тетаавва. Серце дракона, Євгеній Шульженко

​Вкотре, побачивши Мокру арку, відчула, що їй потрібно пройти Очищення, але цього не варто робити більше одного разу на день. Спілкування з Льошою змушувало її сміятись та гніватись, відчувати сором та щастя. Це лякало, адже все це заборонено. Але що вона могла зробити з думками? Постійно згадувала перший день в лікарні. Як поводила та відчувала себе. Час від часу, бачила перед собою зелену шкіру, сяйво та відчувала силу, що притягувала її. «Я маю повідомити про це своєму наставнику» - майже впевнила себе в цьому та все ж вирішила перенести розмову на завтра.

​- Вибач, будь-ласка, - прошепотів Льоша, що несподівано з’явився поряд, - я вів себе наче дитина, - він спробував подивитись в очі дівчині, - я не розумію, але мені з тобою так легко, наче я нічого не боюсь.

​Кіра не очікувала такої появи, звела брови та схрестила руки на грудях. «Скільки він ще буде мене лякати?» - промайнуло в голові. Але все пішло не за планом, оскільки погляд опустився на руку хлопця. Він простягнув їй ромашку, сором’язливо всміхнувшись.

​- Де ти взяв цю квітку? – тихо спитала, згадуючи, що в теплиці не було таких рослин, - як це можливо?

​- Поки це мій секрет, але я розповім, якщо зможу запросити тебе на танець, - з надією в голосі мовив хлопець та наступної відповіді він аж ніяк не очікував.

​- А що таке танець? – збентежено спитала Кіра, простягнувши руку за ромашкою.

​- Не знаю, що тут відбувається, - тихо сказав Льоша, - я дійсно нічого не пам’ятаю про те, що було за стінами ТетаАвва, але тут все дивне. Ви наче збожеволіли, а я не можу. Не розумію.

​- А я не розумію тебе, - прошепотіла Кіра, ховаючи квітку, - ти наче реп’ях, що до мене причепився. Я намагалась відштовхнути тебе, закидати роботою, - вона запнулась, - але ти наче магніт, від якого не можна відліпитись.

​- Може ти моя істинна? – всміхнувся Льоша, хоча сам не зрозумів, що це могло значити.

​Дівчина почервоніла, відвела погляд. Нарешті свято почалось, заграла музика та почулись аплодисменти. Незручна розмова обірвалась. Дуже багато питань як до Льоши, так і до самої себе. А найголовніше, зростаючий страх перед ТетаАвва. «Він наче з іншого всесвіту, - подумала Кіра, - наче впав мені на голову, але я не розумію, що з цим робити». Вона зробила крок вперед, потім в сторону. Вискочивши з натовпу, відчуваючи паніку, забула про все та кинулась до себе додому.