Дейв Еггерс - Сфера

могли б її бачити. Це спричинить трохи галасу, але нічого не вдієш. На кону її життя, життя Енні, а також життя її батьків. «Усі на світі, — писав він, — зараз ходять по краю прірви».

Це буде її остання помилка. Усвідомлювала, що зустрічатися з ним, та ще й із вимкненою камерою — неправильно. Але там, біля акули, щось у ній надламалося, зробило схильною до хибних рішень. Ох, якби хтось вирішував замість неї — усував би сумніви і шанси зазнати невдачі. Але ж треба з’ясувати, як Тай усього цього домігся? Може, це перевірка на вошивість? Досить логічно. Якщо її готують до чогось видатного, то неодмінно мають перевірити. Знала, що обов’язково перевірять.

І вона виконала його вказівки. Вийшла з туалету, сказала своїм глядачам, що повертається, і коли трансляція вимкнулася, взялася виконувати подальші Таєві інструкції. Зійшла вниз, як і тієї дивної ночі з Кальденом, пішла шляхом, яким вони ходили, коли він вперше привів її до зали глибоко під землею, де вони розташували і поливали холодною водою Стюарта і все те, що він бачив. Коли прибула на місце, Кальден, або Тай, уже на неї чекав, схилившись на червоний контейнер. Зняв вовняну шапку, відкривши своє сиво-сіре волосся, але залишився в балахоні з капюшоном, і це поєднання двох чоловіків — Тая і Кальдена — викликало у неї відразу, і коли він ступив назустріч, вона зарепетувала:

— Ні!

Він зупинився.

— Стій, де стоїш, — сказала вона.

— Мей, я не лиха людина.

— Я нічого про тебе не знаю.

— Вибачай, що не сказав тобі, хто я. Але я не брехав.

— Ти сказав, що тебе звати Кальден! Хіба це не брехня?

— Окрім цього, я не брехав.

— Окрім цього? Крім того, що збрехав, хто ти насправді?

— Думаю, ти розумієш, що я не мав вибору.

— Що це за ім’я таке: Кальден? Ти його знайшов на сайті «Імена для немовлят»?

— Так. Подобається?

Його усмішка жахала. Мей відчувала, що їй не можна тут залишатися, треба якнайшвидше звідси піти.

— Думаю, я краще піду, — сказала вона і зробила крок у бік сходів. — Мене не покидає думка, що це якийсь страхітливий жарт.

— Мей, увімкни розум. Ось мої права. — Він простягнув їй права водія. З фотографії дивився чисто виголений, темноволосий чоловік в окулярах, більш-менш схожий на Тая, якого вона пам’ятала, того Тая з відеотрансляції, старих фотографій і з олійного портрета біля бібліотеки Бейлі. Його ім’я — Тайлер Александр Ґосподінов.

— Поглянь на мене. Не схожий? — пішов до печери, де вони колись спали, і повернуся в окулярах. — Бачиш? — сказав він. — Тепер усе зрозуміло, правда? — І ніби передбачаючи її наступне запитання, додав: — Я завжди мав дуже посередній вигляд. Сама знаєш. А потім позбувся окулярів і балахонів із капюшонами. Змінив зовнішність, манеру рухатися. Але найголовніше — я посивів. Як думаєш, чому?

— Гадки не маю, — сказала Мей.

Тай обвів рукою, охоплюючи все навколо себе, навіть величезний кампус на поверхні.

— Через усе це. Через оцю сучу акулу, яка пожирає весь світ.

— А Бейлі зі Стентоном знають, що ти вештаєшся тут під іншим іменем? — запитала Мей.

— Аякже. Знають. Їм тільки це і треба. Правду кажучи, мені заборонено покидати кампус. Поки я тут, вони спокійні.

— Енні знає?

— Ні.

— Тоді я…

— Третя людина, яка знає.

— А навіщо ти мені це розповідаєш?

— Бо ти дуже впливова і мусиш мені допомогти. Ти єдина можеш усе це сповільнити.

— Сповільнити? Компанію, яку ти сам і створив?

— Мей, я не думав, що все так обернеться. А все відбувається дуже швидко. Ота Досконалість — далеко не те, чого я хотів, засновуючи компанію; все це виходить за межі правильного. Все треба негайно урівноважити.

— По-перше, я не згодна. По-друге, я не можу тобі нічим допомогти.

— Мей, «Сфері» не можна досягати Досконалості.

— Про що ти говориш? Як ти можеш тепер таке казати? Якщо ти Тай, і це була твоя ідея.

— Ні. Аж ніяк. Я намагався створити цивілізованішу павутину. Намагався зробити її елегантнішою. Позбувся анонімності. Поєднав тисячу несумірних деталей в єдиній системі. Але я й уявити не міг, щоб акаунт у «Сфері» став обов’язковий, а вся урядова діяльність і життя загалом проходили каналами єдиної мережі…

— Я йду, — сказала Мей і відвернулася. — Не розумію, чому ти не можеш усе покинути і піти. Покинь усе. Якщо не віриш, відступи. Іди собі жити в ліс.

— Мерсеру це допомогло?

— Іди до сраки.

— Вибач. Вибач мені. Але через нього я тебе і покликав. Невже не розумієш — він лише один із наслідків? Буде ще більше Мерсерів. Дуже багато. Дуже багато людей, які не хотітимуть, щоб їх знайшли, але їх знаходитимуть. Дуже багато людей, які не захочуть усього цього. Але зміни вже сталися. Раніше ми мали можливість вибору. А тепер не маємо. Досконалість «Сфери» — це кінець. Ми заповнюємо і закриваємо «Сферу» навколо кожного з нас — а це тоталітарне жахіття.

— І я, виходить, винна?

— Ні. Аж ніяк. Але ти тепер — посол. Ти обличчя всього цього. Доброзичливе, дружнє обличчя. А Досконалість «Сфери» — це те, що ти і твій друг Френсіс зробили можливим. Твоя ідея про обов’язковість акаунтів у «Сфері» і його чип. «ВірДіти». Це божевілля, Мей. Хіба ти не розумієш? Усім немовлятам для безпеки імплантують чип. Так, це врятує життя. А потім, ти думаєш, ці чипи раптом видалять? Дзуськи. В інтересах освіти і безпеки, все, що вони роблять, буде записуватися, відстежуватися, фіксуватися, аналізуватися — це назавжди. Вони дорослішатимуть, отримуватимуть право голосу, право участі — і матимуть обов’язок користуватися «Сферою». Тут і настане Досконалість «Сфери». За всіма стежитимуть від колиски до гробу, і на це не буде ради.

— Тепер ти говориш, як Мерсер. Якась параноя…

— Але я знаю більше за Мерсера. А чи не здається тобі, що коли хтось такий, як я, хто придумав більшість цього лайна, злякався, то чи не маєш злякатися і ти?

— Ні. Думаю, ти збився з кроку.

— Мей, я дуже багато чого винайшов заради забави, заради порочної гри — хотів перевірити, запрацює чи не запрацює, хотів знати, чи моїм винаходом почнуть користуватися люди. Це однаково, що збудувати гільйотину на площі, коли ти не очікуєш, що в чергу стануть тисячі охочих вставити туди свою голову.

— Ти так усе це бачиш?

— Ні, вибач. Невдале порівняння. Але деякі наші проекти я… мені хотілося побачити, чи люди на це поведуться, чи дадуть на це мовчазну згоду. І в половині випадків вони велися, а я очам своїм не вірив. А потім було вже пізно. Прийшов Бейлі, потім Стентон, потім первинне розміщення акцій на фондовому ринку. Події розгорталися дуже швидко, грошей не бракувало, тому будь-яка маячня ставала реальністю. Мей, хочу, щоб ти уявила, до чого