Наталія Ярославівна Матолінець - Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець

— Я дійсно буду вражена. Я ніколи не наближалася до палацу.

Канре скосила погляд у дзеркало. Прикраси з медовими каменями лягли в ямки ключиць, виділяючи високу шию. Волосся, зібране в зачіску з розкішними брошками, не видавало своєї довжини. Браслет із кров’ю яскрів на зап’ясті, підкреслюючи для всіх, хто знає сенс цієї речі, вагу Канре Прест в очах її чоловіка. Все мало вдатися.

Канре бачила в усьому відблиск Сонцесяйного, щойно вони прибули. Ще до зустрічі з Його Величністю, ще до того, як дзеркальна галерея привела їх до невеликого кабінету, де очікували члени Ради, дівчина примітила, що цей палац створений, щоби вражати. Щоби кожен, хто переступає його поріг, бачив велич Франу і його правління, велич нездоланну, віковічну й горду, закуту в золото й мармур, у багрянець і сяйво. І що, думалося Канре, що вони вдвох хочуть протиставити? Як вони з Жарраком зможуть зламати цю нищівну певність?..

«Але є те, що ми мусимо зробити», — нагадала собі, змикаючи руки на віялі, щоб не сіпати браслет. Шляхів до відступу не було. А якби й були, то як тікати, знаючи, що в руках — найбільша таємниця, яка може схитнути все, змінити на краще? А ніяк.

Церемонія минула буденно. Жаррак виголосив промову про те, що він згоден обійняти посаду королівського чаротворця, члени Ради покивали. Вони підписали кілька документів — і на тому все. Обійшлося навіть без божественних благословень. Воістину, мабуть, радники Сонцесяйного теж добре розуміли, як мало божественні благословення важать у воєнній справі.

Канре краєм ока спостерігала за королем, котрому її представили, а тоді хотіли відправити до салону — чекати на завершення церемонії серед маестр, які грають у карти і п’ють вино. Та Жаррак зіграв у бажання похизуватись і попрохав, аби вона залишилася, бо «молода жона повинна стати свідком доленосної клятви».

Тож вона залишилась і спостерігала, як Сонцесяйний Кловіс дивився на Жаррака. Дивився поглядом, у котрому Канре не могла прочитати ні схвалення, ні ворожості. Мовби його лице застигло, рівновіддалене від усіх емоцій, вище над усі прояви радості чи гніву. Втім, щойно новоспечений королівський чаротворець завершив церемонну клятву, лице короля залило чітко відміряне, зверхнє вдоволення, котре промовляло: «А ось і моя нова зброя, у моєму цілковитому розпорядженні».

Канре до мурашок забаглося спинити Жаррака і не дати йому підписати документ, який віддавав його силу короні. Та вона не зробила цього.

— Король не слухатиме випадкового, недосвідченого чаротворця, — сказав їй чоловік напередодні, коли дівчина запевняла, що втрата ноги — вагома причина, щоб відмовитися від посади, яка принесе ще більше страждань і небезпек. — Проте зверне увагу на слова того, хто присягнув стати щитом Франу. Ну й, зрештою, така доля всіх Престів, і я би втрапив у немилість, якби вдруге спробував її уникнути.

— Тобі дали вибір, — заперечила Канре, пригадуючи лист із палацу.

Жаррак усміхнувся:

— Не більше ніж уклін ввічливості. Часом тобі дають вибір про людське око, але й ти, й інша сторона чудово знаєте, що нема насправді жодного варіанта поза тим, який бажаний для вищого з вас. І вищий тут не я.

Коли долю Престів було вирішено, Канре й Жаррак залишилися наодинці з Сонцесяйним — він сам забажав поговорити.

— Нам прикро, що ви пережили такі втрати в битві за Нансін, — мовив король без тіні прикрощів у голосі й жестом запросив гостей до вина, котре чорніло у високому графині на столику.

— Дякую, Ваша Величносте, — відповів чаротворець. — Біль від втрати братів і батька ніколи не покине мене. Як і цей біль, — він хмикнув і опустив погляд на протез, який виділявся на тлі світло-лимонної одежі. — Але сила в моїй крові не змаліє.

— Ми знали, що чинимо правильно, коли закликали вас продовжити родинну справу, — відказав король, мовби йому приносив задоволення цей обмін люб’язностями, який, на думку Канре, мав би страшенно втомлювати, коли вислуховуєш подібне щодня. — Хоча серед наших радників є ті, кому не до смаку ваш напрочуд молодий вік чи віннське виховання, яке не могло не мати впливу на ваші погляди.

— Що ж, зате всім до смаку моя перемога під Свічкою. Або ж під Нансіном. Вона, певна річ, рівною мірою належить і всім, хто поліг там, але я не схильний применшувати свій внесок.

— Гаразд, Престе, — відказав Сонцесяйний. — Та я викликав вас не лише з бажанням узаконити роботу на благо корони та привітати зі шлюбом. Усвідомте сповна: інформація, яку почуєте зараз, не повинна вийти за стіни цього кабінету. В іншому разі ми не зможемо гарантувати безпеку вашому життю. І, маестро Прест, тепер вам краще залишити нас наодинці. Це справа державної ваги, яка стосується міттги.

— Я волію, щоб моя дружина була присутня при нашій розмові, — заперечив Жаррак. — Бо так склалося, що вона теж має цінну інформацію, яка стосується хвороби.

Король зміряв Канре поглядом, але знову повернувся до чаротворця:

— Ви мене інтригуєте. Та в такому разі пані дійсно краще залишитися… Бачте, маестре Престе, ми дорожили службою вашого покійного батька, його слушними порадами та могуттю на полі бою. Тому його раптова загибель наштовхнула нас на думку, що вороги ближче, ніж здавалося.

— Чи є достеменна загроза, яка наштовхнула вас на цю думку?

— Це звучатиме понад усяку уяву. У Нансіні ми були присутні при тому, як помер ваш батько. Засвідчили його останній подих. І засвідчили те, що маестр Людовік Прест згорів від хвороби… — Король замовк, і в цю паузу Канре встигла полічити три удари серця. — Ваш батько згорів від синюшної міттги. Він попрохав мене не довіряти нікому, не дослухатися ні до кого і передати правду про його смерть лише вам. Тож я слухаю, маестре Престе. Що ви маєте сказати на це?

Канре не довелося вдавати здивування: Жаррак і помислити не міг, що королю відомо, що синька забрала життя його батька. Дівчина зойкнула. Віяло вислизнуло в неї з руки. Вона вирішила не нахилятися по нього: панії нічого не підбирають з підлоги. Жаррак