Ахмед Салман Рушді - Золотий дім

впали з моїх вуст, не були моїми. А силу цим словам дало те, що я, якому ведмідь на вухо наступив, спробував заспівати, спершу незграбно, а потім із непрошеними слізьми на щоках, «Птаха на дроті», словами пісні присягаючись у своїй зрадницькій вірності й обіцяючи ґрунтовне виправлення. Не встиг я доспівати, як вона вибухнула сміхом, а за мить ми вже сміялися разом, плакали й сміялися, і все вже було гаразд, усе мало бути гаразд, і ми зі своїми зірваними голосами були пияками у власному опівнічному хорі й намагалися по-своєму вирватись на волю.

Пізніше, коли ми були разом у ліжку, я додав до магії цієї пісні більш прозаїчні думки. Минуло понад рік, відколи Джокер завоював Америку, а ми були досі приголомшені й проходили через етапи переживання горя, але тепер нам треба було об’єднатися й виставити на бій проти потворних сил: любов, красу, солідарність і дружбу. Протиставити цьому коміксу можна було лише людяність. Я не мав жодного плану, окрім кохання. Я сподівався, що з часом з’явиться якийсь інший план, але поки що були лише міцні обійми і взаємне передавання сили — від тіла до тіла, від рота до рота, від духу до духу, від мене до тебе. Були лише сплетені долоні й повільне привчання до того, щоб не боятися темряви.

Замовкни, цитьнула вона й потягнула мене до себе.

Народження у неділю й середу, сказав я їй. Моя інформація з М’янми про те, що таке поєднання приносить нещастя.

Відкрию тобі таємницю, сказала вона. Бірманським злим чарам заборонено в’їзд до Сполучених Штатів. Є такий список країн, чиї чари не мають права на в’їзд. Більшість, звичайно ж, мусульманські країни, але М’янма також занесена до списку.

Значить, поки ми в Штатах, нам нічого не загрожує?

З відпусткою за кордоном треба буде щось придумати, сказала вона.

35

Язики полум’я лижуть береги моєї історії, яка добігає свого кінця; цей вогонь гарячий і невідворотний, і він переможе.

Дім Ґолденів у ті останні місяці нагадував оточену фортецю. Сили, що її оточили, були невидимі, але кожна жива душа в будинку відчувала цих незримих ангелів або демонів невідворотного фатуму. І працівники почали по одному відходити.

Фільм, який тут відлунює, — це чи не найбільший шедевр великого Луїса Бунюеля. Його оригінальна назва, «Нещасливці з вулиці Провидіння», не є демонстративно релігійною — «провидіння» має не конче божественну природу, воно може бути всього лише метафорою, як і його колеги: карма, кісмет і фатум, отож персонажі, відібрані долею, можуть бути всього лише нещасними невдахами в лотереї життя — але поки фільм потрапив на кіноекрани під назвою «Ангел-винищувач», Бунюель, поза всяким сумнівом, встиг прояснити його значення. Коли я вперше побачив цей фільм у «IFC-Центрі», то був, певно, замолодий, щоб його зрозуміти. Поки в шикарному маєтку відбувається великий бенкет, уся прислуга під надуманими приводами кидає свої обов’язки й іде з будинку, залишаючи гостей із мажордомом зустріти те, що їх чекає. Я зрозумів це лише як сюрреалістичну соціальну комедію. Це було ще до того, як я дізнався, що бувають люди, які можуть відчувати наближення лиха, немов худоба, що передчуває землетрус, і що їхні позірно ірраціональні дії можна пояснити інстинктом самозбереження.

У домі Ґолденів не було жодного банкету, а прислуга не зникла за один вечір. Життя не наслідує мистецтва аж настільки рабським чином. Але поступово, упродовж кількох тижнів, на дедалі більший жах господині дому, працівники почали відходити. Майстер на всі руки Ґонзало пішов першим, просто не з’явившись на роботу одного понеділка, і відтоді його більше не бачили. У великому домі постійно потрібно було щось полагодити: забитий унітаз, перегорілі лампочки в люстрі, заклинені двері або вікно. Василіса відреагувала на зникнення Ґонзало дратівливим невдоволенням і кількома зауваженнями про мексиканську ненадійність, несхвально сприйнятими серед прислуги. Мажордом/управитель МакНеллі міг узяти на себе більшість Ґонзалових дрібних обов’язків, а коли чогось сам не міг зробити, то знав, кого треба викликати, тож ця відсутність не завдала якихось особливих незручностей господареві й господині. Але наступні відходи більшою мірою зруйнували щоденний розпорядок дня в домі. Василіса завжди була немилосердна до покоївок і нерідко доводила їх до сліз дошкульною критикою їхньої незмінно сумлінної роботи, і відколи вона зайняла своє місце в домі, у штаті прибиральниць часто відбувалися ротації, тож нікого не здивувало, що остання з них, молода бостонка ірландського походження, накивала п’ятами, заявивши: ні, вона не хоче жодної надбавки, вона просто хоче забратися звідси. У кухні дійшло до звільнення. Шеф-кухар Куккі вигнав свого помічника Джилберто через епідемію дрібних крадіжок. Коли почали зникати якісні кухонні ножі, Куккі викликав на розмову молодого аргентинця, який заперечив усі звинувачення і кинувся геть. Ти не можеш звільнитися, гукнув йому вслід Куккі, бо я тебе звільняю. МакНеллі намагався залатати дірки, звертаючись до агенцій з тимчасового працевлаштування та прохаючи своїх колег з інших фешенебельних домів позичити когось із незайнятих людей, тож домашнє господарство якось із горем навпіл трималося. Але щури й далі втікали з корабля.

Десь у глибині душі я — всупереч своїй волі — був захоплений тим, як швидко й ефективно Василісі вдалося владнати кризу після того, як я розкрив нашу таємницю в її вітальні. Нерон Ґолден пережив привселюдне приниження, а він не належав до тих, хто за таке подякує. Але Василісі вдалося не лише врятувати шлюб, але й переконати Нерона надалі визнавати малого Веспу своїм сином і спадкоємцем. Я подумав, що вона мусила вжити якихось хитромудрих заходів. Таких, що забезпечили їй місце в пантеоні інтриганок усіх часів і народів. Вона знала, як утримати чоловіка при собі.

Не мені гадати про те, що могло чи не могло діятися між ними за дверима спальні. Я уникатиму таких непристойностей, хоч як би не було спокусливо уявити перед очима Василісу за роботою. Відчайдушні часи, відчайдушні заходи, але за відсутності секс-плівок тут нема більше про що говорити. Відверто кажучи, невідомо, чи справді її основним бастіоном була спальня. З більшою ймовірністю можна було б ствердити, що вона використала розумову деградацію Нерона. Був він уже в літах, ставав дедалі більш хворобливим і забудькуватим, і дуже часто його думки текли дрібними звивистими цівочками, в яких лише коротко проблискував колишній потужний потік. Василіса перебрала на себе опіку над старим, звільнивши денних і нічних доглядальниць, яких раніше найнято, щоб позбавити її цього клопоту. Отож звільнено наступну партію домашнього персоналу, а Василіса без