Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

 

— Я все розумію, мамо. Ось тому я і дзвоню. Я хочу, щоб ви приїхали сюди. Переліт і всі витрати — за мій рахунок. Ну, точніше, за рахунок мого майбутнього чоловіка, — засміялася я.

 

Тато хмикнув, але по його обличчю було видно, що він схвалює.

 

— Це правильно, — сказав він. — Майбутній зять повинен показати, що здатний на все заради сім’ї. Ми з мамою обов’язково приїдемо.

 

Розмова була теплою, і я відчувала, як серце наповнюється радістю. Але в найзворушливіший момент до кімнати зайшов Салім, підійшов до Ельдара і обережно взяв його на руки. Він виглядав невимушено: проста футболка, посмішка і той хижий погляд, яким він обдавав мене і  від якого завжди перехоплювало подих.

 

— О, вітаю вас, майбутні тато й мама! Як ви? — жартівливо вигукнув він, махаючи у відеокамеру.

 

Я ледве не провалилася крізь землю.

 

— Салім! — закричала я, відчуваючи, як почервоніла. — Йолкі-палки, ти що робиш?! Вийди! Відійди! Не заважай!

 

Мама й тато на екрані застигли. Мама відкрила рота, ніби хотіла щось сказати, а тато злегка підняв брови.

 

— Я просто пожартував, Настю, не нервуй, — відповів Салім, віддаючи мені малюка. Він хитро посміхнувся і підморгнув, перш ніж вийти з кімнати.

 

— Це хто? — нарешті запитала мама. Її голос був сповнений підозри.

 

— Це… це просто друг, мамо. Хм… Все добре. Не хвилюйтеся, — відповіла я, намагаючись приховати збентеження.

 

— Друг, який ходить у тебе вдома, як у себе? — тихо додав тато, але я вирішила зробити вигляд, що не почула.

   — Це… це не просто друг, мамо. Це син мого майбутнього чоловіка, — сказала я, намагаючись звучати максимально впевнено.

 

Мама ахнула.

 

— Що? Як це син? Боже, то я вже подумала… Ой, матінко! А скільки ж йому років, цьому твоєму чоловікові? — її очі розширилися, і вона підняла руки до обличчя.

 

— П’ятдесят, мамо, — спокійно відповіла я. — Але він зовсім не виглядає на свій вік. Побачиш — зачаруєшся ним.

 

Мама зсупила брови, і я побачила, як вона задумалася. Щось явно крутилося у її голові.

 

— Настю, — почала вона серйозно, — а тоді, коли ти в перший раз залишалася в Туреччині, ти з ким тоді зустрічалася? Це ж наче він? Сулім? Салім? Він? Точно? Це він?

 

Тато кашлянув, намагаючись втримати посмішку.

 

— Та наче ні… — пробурмотів він, хоча й виглядав зацікавлено.

 

— Ні, мамо, це не він! — рішуче відповіла я, відчуваючи, як починаю нервувати. — Це зовсім інша людина. Не хвилюйся, все добре. Ніяких питань не виникне.

 

— Гаразд, — мама зітхнула, але я бачила, що її підозри нікуди не зникли. — Ми обов’язково приїдемо. І я хочу побачити цього… як його звати?

 

— Емір, мамо. Його звати Емір.

 

Мама щось пробурмотіла під ніс, а тато лише кивнув. Я швидко попрощалася, пообіцявши ще раз зателефонувати.

Ну що ж, перший дзвінок минув не так гладко, як я планувала. Але тепер я точно знала: треба триматися міцніше і не видавати себе!

 

Ранок продовжився з ноток ніжності, і, як завжди, трохи непорозумінь.

 

Емір увійшов до кімнати, легко прочинивши двері. На ньому була бездоганна сорочка, легкий аромат дорогих парфумів ніби огортав весь простір. У руках він  тримав маленький пакет, але я навіть не встигла зацікавитися, бо вся його увага була зосереджена на нашому синові.

 

-Малюк уже прокинувся?"- — його голос прозвучав м'яко, але впевнено, як завжди.

 

-Так, твій син з самого ранку вирішив перевірити, наскільки швидко мама може реагувати на крик, — пожартувала я, намагаючись скласти на місце іграшки, які розкидала ще п'ять хвилин тому.

 

Емір посміхнувся, нахилившись над дитячим ліжечком, щоб підняти нашого сина. Він обережно взяв його на руки, і серце защеміло від того, як ніжно він обіймав хлопчика.

 

-Добрий ранок, красунє! — звернувся він до мене, кидаючи теплий погляд поверх маленької голівки нашого сина. — Я сьогодні вже привітав наймолодшого чоловіка в домі, а тепер черга його мами.