Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

спусковий гачок, щойно будь-де у темряві спалахне. Лівою

рукою він дістав планшетний термінал, перемкнув екран на

режим підсвічування й відкрив білу сторінку порожнього

текстового документа. Стало видно чорно-білі обриси кімнати.

Голден поряд зробив те саме.

Вузьке ліжко тулилося до стіни, поряд із ним валялася

прямокутна таця. Простирадла зібгані жужмом — комусь

кепсько спалося вночі. Дверцята порожньої шафи розчахнуті.

Скафандр валявся на підлозі масивною фігурою, немов

безголовий манекен. Екран старої розважальної консолі на стіні

навпроти ліжка розбитий кількома ударами. На стіні поряд —

вм’ятини від ударів, які не влучили по екрану. Ще один

планшетний термінал засвітився, за ним іще один. У кімнаті

стали проступати кольори — дешева золота фарба на стінах, зелені простирадла та ковдра. Під ліжком щось блиснуло.

Планшетний термінал старої моделі. Міллер схилився над ним

саме тоді, коли в кімнату зайшли всі решта.

— Жесть, — сказав Еймос.

— Гаразд, — мовив Голден. — Нічого не торкатися! Крапка.

Нічогісінько.

Це було найрозумніше, що Міллер почув від Голдена за весь

час.

— Незлецьку бійку вони тут улаштували, — пробурмотів Еймос.

— Не схоже, — заперечив Міллер.

Можливо, вандалізм. Але не сліди боротьби. Він видобув із

кишені прозорий пакетик для доказів і вивернув його, вдягаючи, як рукавичку. Тоді підняв термінал рукою в пакеті, іншою перетягнув плівку так, щоб його обгорнути, і зірвав

пломбу, запечатуючи.

— Це... це кров? — запитала Наомі, показуючи на дешевий

пінковий матрац. По простирадлу та подушці тяглися вологі

смуги завширшки не більше пальця, але темні. Надто темні, як

на кров.

— Ні, — відповів Міллер, ховаючи термінал у кишеню.

Вологий темний слід тягнувся у ванну кімнату. Міллер підняв

руку, сигналізуючи, щоб інші трималися подалі, й обережно

попрямував

до

напіввідчинених

дверей.

Той

другий,

неприємний запах відчувався у ванній набагато сильніше. Щось

насичене, органічне, інтимне: парник із перегноєм; кімната, де

пристрасно кохалися; місце, де забивають тварин. Усе разом.

Унітаз із матової сталі — такої ж моделі, як у в’язницях.

Умивальник точно такий самий. Лампочка над умивальником

розбита, як і та, що у стелі. У слабкому сяйві його термінала, наче у вогнику самотньої свічки, можна вихопити чорні —

погнуті та розгалужені, немов прожилки листя, — мацаки, які

тяглися з душової кабіни до розбитих лампочок.

У душовій кабіні лежало мертве тіло Джульєтти Андромеди

Мао.

Очі заплющені — й Міллер подякував долі за милосердя.

Зачіска не така, як на світлинах, що бачив Міллер, і форма

обличчя трохи відрізняється — але він не помилився. Дівчина

була гола і мало нагадувала людину. Хитромудрі кристалічні

завитки стриміли в неї з рота, вух та піхви. Гострі нарости на

ребрах і хребті, подібні на шпори, натягували бліду шкіру

й готові були от-от її прорізати, вириваючись на волю. Зі спини

та шиї на стіну позаду неї п’ялися трубки плоті. Щось густе

і темно-коричневе витікало з них, набравшись у душовий піддон

майже на три сантиметри у висоту. Міллер мовчки сидів, бажаючи, аби це все виявилося неправдою, аби це все виявилося

лише сном.

«Що вони зробили з тобою? — подумки запитував. — Ех, дитинко... Що з тобою зробили?»

— Господибожемій, — прошепотіла Наомі в нього за спиною.

— Не торкайся нічого, — сказав він. — Виходьте всі з номера.

В коридор. Зараз.

Світло в кімнаті стало згасати, коли один за одним зникали

термінали. Танець тіней на мить подарував тілу ілюзію руху.

Міллер зачекав, але спотворені ребра не наповнювалися

повітрям. Зіниці не рухалися